Розвиток конституціоналізму як елемент сучасної правової культури в Україні
Суддя Київського апеляційного адміністративного суду,
професор кафедри Університетської, професійної освіти і права Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України, член науково – консультативної ради при Вищому адміністративному суді України, викладач Національної школи суддів України, доктор юридичних наук
Бабенко Костянтин Анатолійович
У статті досліджується специфіка утвердження цінностей конституціоналізму в Україні як невід’ємного елемента сучасної правової культури. Автор доводить, що однією з умов ефективного конституційного регулювання суспільних відносин є вкоріненість традицій конституціоналізму у практиці державно-правових відносин, існування достатніх знань про конституцію і поваги до неї як на рівні професійної, так і загальної правової культури.
Ключові слова: конституціоналізм, правова культура, Конституція України, цінності демократії, правова держава.
Развитие конституционализма как элемент современной правовой культуры Украины
В статье исследуется специфика утверждения ценностей конституционализма в Украине как неотъемлемого элемента современной правовой культуры. Автор обосновывает, что одним из условий эффективного конституционного регулирования общественных отношений является наличие традиций конституционализма в практике государственно-правовых отношений, достаточных знаний о конституции и уважения к ней как на уровне профессиональной, так и общей правовой культуры.
Ключевые слова: конституционализм, правовая культура, Конституция Украины, ценности демократии, правовое государство.
The development of constitutionalism as an element of modern legal culture of Ukraine
The article investigates the specificity of the statement of constitutionalism values in Ukraine as an integral element of modern legal culture. The author proves, that of one the conditions of effective constitutional regulation of public relations is the presence of traditions of constitutionalism in practice of the state and legal relations, sufficient knowledge of the constitution and the respect to it not only at a level of professional, but common legal culture as well.
Key words: constitutionalism, legal culture, Constitution of Ukraine, values of democracy, state of law.
Процес розвитку і удосконалення системи конституційного регулювання в сучасній України пов’язаний з цілим рядом факторів, серед яких особливу роль відіграє не тільки загальновизнаний аспект «якості» конституційного законодавства (на це абсолютно чітко звертає увагу такий вітчизняний фахівець як О.Ющик, який зазначає, що саме від якості законодавства і законодавчого процесу залежить те, яким чином право функціонує у суспільстві і виконує свою регулятивну функцію), що відображає об’єктивно-правовий вимір конституційного регулювання, але й суб’єктивний аспект, що стосується сприйняття цінностей конституційного регулювання, культивування всебічного розуміння і визнання соціального призначення конституції, поваги до неї, а також до тих інститутів, які встановлюються чинним конституційним правом України. Зважаючи на це, до групи базових питань, які нині досліджуються науковою конституційного права, потрапляє і проблема утвердження конституціоналізму як незаперечної цінності суспільно-правового розвитку. При цьому йдеться не про безпідставне розширення сфери конституційно-правових досліджень, про небезпеку чого цілком справедливо попереджав В.Тацій, а про вивчення тих необхідних детермінант, тих принципів, які на практиці визначають як конституційний розвиток, так і конкретні процеси конституційного регулювання. Дійсно, якщо конституційне право не можна уявити без цілісної системи загальновизнаних ідей та ідеалів конституціоналізму, які формують правосвідомість учасників конституційно-правових відносин і визначають сутність цих правовідносин, то цілком логічно, що і весь процес конституційного регулювання повинен досліджуватись у тому числі й у контексті становлення правосвідомості учасників конституційно-правових відносин, утвердження універсальних цінностей конституціоналізму, формування нового типу правової культури.
Актуальність звернення до цієї проблеми пояснюється наступними причинами. По-перше, сучасна державотворча і правотворча практика України дедалі більш переконливо засвідчує проблему «розриву» між об’єктивним рівнем розвитку суспільних відносин і тими правовими нормами, які покликані їх врегульовувати. Унаслідок цього поглиблюється диференціація між «фактичною» і «юридичною» конституцією, що своєю чергою поступово нівелює роль конституційного права (і права в цілому) у житті і розвиткові суспільства. однією з причин такого розриву є відсутність або нерозвиненість на рівні сучасної правової культури суспільства цінностей конституціоналізму. Це означає, що конституціоналізм в Україні тільки набуває ознак невід’ємного елемента правової культури і правової свідомості суспільства (наразі під поняттям правова свідомість ми маємо на увазі «оцінку права, яка існує у суспільстві, відображає критику діючого права, формує певні надії і побажання до правової сфери, її змін, яка визначає, що вважати правомірним і неправомірним»). По-друге, подальший розвиток конституційного права України не може не враховувати й суб’єктивний елемент його реалізації, адже у багатьох випадках проблема полягає не стільки у відсутності або суперечливості тих чи інших конституційних норм, скільки у банальному небажанні їх виконувати або ж їх реалізовувати. За цієї причини конституціоналізм має стверджуватись в Україні не тільки шляхом удосконалення чинного конституційного законодавства, наповнення його новими загальновизнаними гуманістичними принципами і цінностями, розробкою нових конституційних процедур, які б дозволили посилити гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні тощо, але й через становлення нового типу правової культури, одним з найважливіших елементів якої є конституціоналізм, його цінності і принципи. По-третє, процес конституційного регулювання будь-яких суспільних відносин не може здійснюватись виключно на основі примусово-репресивної моделі, коли головною причиною дотримання конституції є наявність жорстких і реальних санкцій, які невідворотно застосовуються у разі її порушення. Не заперечуючи і не применшуючи ролі інститутів конституційної відповідальності, варто звернути увагу й те, що у розвинених демократичних державах часто головним стимулом дотримання конституції є повага до неї, а також незаперечне визнання конституціоналізму як базисної цінності і правової культури і правової свідомості.
Таким чином, ставлячи на меті дослідити роль утвердження і розвитку конституціоналізму як невід’ємного елемента сучасної правової культури громадян України, ми повинні розв’язати такі конкретні завдання: а) охарактеризувати поняття конституціоналізму та визначити його значення для функціонування системи конституційного регулювання; б) визначити роль принципу верховенства конституції як центральної ідеї сучасного конституційного регулювання; в) окреслити специфіку трансформації цінностей конституціоналізму у сучасній національній правовій культурі.
Характеризуючи існуючі у сучасній науці конституційного права підходи до визначення поняття конституціоналізму, маємо вказати, що на доктринальному рівні сформувалось одразу ж декілька основних традицій щодо його розуміння. Зокрема, на думку ряду дослідників, конституціоналізм слід розуміти насамперед як специфічну практику конституційного будівництва, реалізації конституції, її охорони та існуючого конституційного ладу. Одночасно конституціоналізм постає як забезпечена державою системність конституційних явищ, які охоплюють собою весь процес конституційного регулювання і конституційного розвитку. На думку інших дослідників, у визначенні поняття конституціоналізму наголос має бути зроблено не стільки на практичному аспекті, скільки на теоретичному. Зокрема, пишучи про конституціоналізм, С.Авак’ян зазначає, що він являє собою перш за все систему уявлень щодо загальнодемократичних і загальноцивілізаційних цінностей влаштування державного і суспільного життя. Ця уявлення визначають найбільш загальні напрямки розвитку держави і суспільства, метою яких є постання демократичної політичної системи, громадянського суспільства і правової держави. саме в цьому аспекті надає визначення поняттю «конституціоналізм» А.Пархоменко, пишучи, що конституціоналізм – це не певний державно-правовий стан або режим, а радше рух до правової конституційної держави, в якій конституція, як Основний Закон країни, закріплює основні принципи демократичного конституційного ладу: народовладдя, верховенство права у житті суспільства, зв’язаність держави у своїй діяльності правовими законами, непорушність прав і свобод людини, поділ влади, державний суверенітет, політичний плюралізм, самостійність місцевого самоврядування тощо. До певної міри спробою зняти суперечності між цими двома методологічними підходами виступила позиція Н.Бобрової, яка визначила декілька базових параметрів, які характеризують феномен конституціоналізму. На її думку, конституціоналізм є складним явищем державної і суспільної організації, яке можна визначити одночасно як: а) систему ідей і концепцій, б) тип і спосіб взаємодії в системі органів державної влади і суспільства, в) тип конституційного ладу; г) тип нормативної системи правової основи країни; г) юридичний результат реалізації конституційних норм, принципів та інститутів конституційного права; д) засіб вирішення політичних криз та розв’язання конфліктів у державі і суспільстві. На нашу думку, такий спосіб тлумачення поняття конституціоналізму є найбільш коректним, оскільки він дозволяє не тільки об’єднати декілька підходів до вивчення феномена конституціоналізму, але й забезпечує теоретико-методологічні основи для подальшого дослідження такого явища як конституційна держава. Дійсно, обов’язковою частиною визначення конституційної держави є визначення того якою мірою у ній реалізовано і забезпечено ідеї, цінності і принципи конституціоналізму. Невипадково, як писав ще на початку минулого століття В.Гессен у своїй відомій праці «Основи конституційного права», конституційна держава є зовнішнім виразом втілення системи конституційних принципів, кожен з яких рівною мірою визначає розвиток як суспільства, так і держави. Нагадаємо, що ще на початку минулого століття до цієї теми звертались такі визнані дореволюційні юристи як Ф.Кокошкін, Н.Карєєв, С.Котляревський, М.Рейснер, С.Корф та інші. Серед сучасних вітчизняних конституціоналістів до цієї проблеми звертаються такі автори як О.Скрипнюк, В.Шаповал, Ю.Шемшученко, В.Тихий, Ю.Барабаш, В.Федоренко, А.Георгіца, О.Петришин та інші.
Не зупиняючись на більш докладному аналізі всіх окреслених дефініцій, зазначимо тільки те, що як такий феномен конституціоналізму може виникнути тоді, коли сама держава тлумачиться як специфічний складний політико-правовий інститут, який виконує передбачені конституційними нормами функції регулювання суспільних відносин засобами правового й політичного впливу. В результаті цього виникає феномен конституціоналізму (в цьому плані конституціоналізм може бути окреслено як «особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу і його суверенітет»), коли і над державою, і над суспільством височіє право, яке не зважаючи на свій генетичний зв’язок з суспільством, а також на свою зв’язаність з державою, тим не менш, може регулювати державні, суспільні і державно-суспільні відносини. Таким чином саме завдяки універсальності та загальній значущості закріплених у конституції принципів і цінностей, вона постає як найвищий правовий акт, нормам якого рівною мірою слідують як держава (в особі її органів і посадових осіб), так і суспільство. Також, як справедливо відмічає О. Лотюк, конституція за визначенням покликана сприяти збалансованості роботи державного механізму, розподілу владних повноважень, що є необхідною умовою для ефективного зміцнення основ громадянського суспільства, побудови правової держави, розвитку механізмів узгодження інтересів різних соціальних груп, зниження ідеологічної конфронтації.
Водночас, слід звернути особливу увагу на те, що конституціоналізм як один з факторів процесу конституційного регулювання суспільних відносин – це не стільки формально закріплена система юридичних норм, скільки дієвий та ефективний механізм забезпечення успішного суспільного розвитку. Зокрема про це пише В.Горбатенко, який попереджаючи про небезпеки «уявного конституціоналізму», слушно наголошує, що феномен розриву між Конституцією України та реаліями національного суспільно-політичного життя, які об’єктивуються у конкретних політико-правових відносинах, спричиняє руйнацію самої ідеї конституціоналізму в Україні, позбавляючи її справжнього змісту. В цьому ж плані не можна не згадати цікаві аргументи О.Кутафіна. На думку щойно згаданого російського конституціоналіста, «конституціоналізм, подібно до самої конституції, може бути як реальним, так і фіктивним, або удаваним… конституціоналізм є фіктивним тоді, коли конституція, що побудована на його ідеях, є реальність розходяться». Тому сам факт наявності конституції та закріплених у ній гуманістично-ліберальних цінностей ще не є запорукою існування і практики конституціоналізму. Адже можуть існувати і так звані «формальні декларації» чи «паперові конституції». Більше того, наголос виключно на формальних ознаках конституціоналізму може спричинити істотні деформації щодо його адекватного і правильного сприйняття. Унаслідок чого конституціоналізм може легко перетворитися з елемента правової культури і практики розвитку і регулювання правових відносин на суто абстрактну теорію, яка має виключно евристичну цінність.
Отже, досліджуючи процес конституційного регулювання у світлі утвердження конституціоналізму в Україні, слід наголосити на декількох гранично важливих моментах. По-перше, конституціоналізм – це цілком об’єктивна практика побудови і регулювання суспільних відносин, коли на найвищому правовому рівні визнаються і гарантуються ідеали конституційної демократії (йдеться про такий політичний режим та режим державного управління, що заснований на принципах народного суверенітету, верховенства права, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, законності тощо, який визнає конституцію Основним Законом суспільства і держави), які у свою чергу забезпечуються відповідним нормативно-правовим фундаментом (система конституційного законодавства). По-друге, цінність і роль конституціоналізму як певної практики регулювання суспільних відносин полягає у тому, що він безпосередньо пов’язаний з фактичним політичним режимом. Це означає, що той режим організації і функціонування публічної влади, який сформовано у тій або іншій країні, повинен чітко відповідати конституції, що фактично унеможливлює виникнення істотних розбіжностей між конституційною моделлю регулювання суспільних відносин, і тією об’єктивною практикою, що укорінена у даному суспільстві. По-третє, конституціоналізм, як певна наддержавна і надпартійна ідеологія (на цей аспект у визначенні поняття конституціоналізму вказує відомий російський дослідник В.Нерсесянц) несе у собі цілий ряд специфічних правових цінностей і принципів, серед яких особливе місце належить принципу верховенства конституції, адже саме він складає основу для визнання специфічного статусу конституції, яка містить норми і положення, що є рівною мірою обов’язковими і для суспільства і для держави в особі будь-яких органів державної влади (включаючи й найвищі). Саме цей принцип є основою формування і реального забезпечення конституціоналізму як чіткої практики розвитку суспільних відносин, оскільки всі інші конституційні принципи (народного суверенітету, верховенства права, законності, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, гарантованості місцевого самоврядування поділу державної влади тощо) напряму залежать від того чи гарантовано у державі принцип верховенства конституції.
Наразі ми цілком свідомо зробили наголос на ролі принципу верховенства конституції, оскільки всі інші принципи та інститути, які характеризують конституційну державу мають імперативну силу саме завдяки тому, що вони проголошені визначальними на рівні конституції як Основного Закону держави і суспільства. Дійсно, всі без виключення правові норми, якими визнається народний суверенітет, гарантуються права і свободи людини і громадянина, визначаються межі повноважень органів державної влади, закріплюється інститут місцевого самоврядування тощо, стають визначальними для всієї системи нормативно-правових актів через те, що вони уміщуються в Конституції. Цей важливий аспект свого часу було всебічно проаналізовано В.Четверніним, який писав, що конституція для демократичної конституційної держави є «належною формою засадничого узаконення правового характеру організації і функціонування влади у її відносинах із суб’єктами громадянського суспільства». Такий «фундаментальний характер конституції» надає особливу юридичну силу тим положенням, що у ній містяться, робить їх імперативними і гарантує їм найвищий рівень конституційного захисту, а інколи навіть незмінність. Відомо, що у багатьох сучасних конституціях містяться такі положення, які самими ж конституціями визнаються незмінними. Як приклад можна навести положення частини 1 статті 157 Конституції України, в якій встановлюється: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України». Тобто навіть об’єктивна зміна державних або суспільних інтересів, які гіпотетично допускають, обмеження або скасування тих чи інших прав людини, не може послужити основою для зміни конституції в цій частині. Більше того, подібні зміни навіть не можуть бути внесені на розгляд до парламенту, оскільки стаття 159 Конституції України чітко передбачає наявність висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 та 158.
По суті, цей базовий для утвердження і розвитку конституціоналізму принцип може бути визначено як принцип верховенства конституції. Його можна охарактеризувати як базовий принцип організації суспільних і державних відносин в демократичній, правовій державі, який ґрунтується на визнанні за самою конституцією ряду специфічних властивостей, що зумовлюють її статус у правовій системі, а також характеризують гуманний, правовий та демократичний зміст самої конституції. Серед вітчизняних дослідників його було доволі докладно проаналізовано у цікавому й змістовному циклі статей Д.Аблязова, який чітко доводить, що теоретичний зміст основних вимог принципу верховенства конституції складає визнання первинності конституційного регулювання, яке передбачає, що окреслена в конституції модель розвитку держави і суспільства вважається тим ґрунтом, який може бути розвинуто чи уточнено в поточному законодавстві, але саме це законодавство жодним чином не може входити в суперечність з конституцією, або виступати засобом обмеження конституційних норм.
Однак і конституціоналізм в цілому (включаючи й його фундаментальні принципи), і конституційне регулювання реалізуються не у механічному, а у соціальному середовищі. Це означає, що всі суб’єкти конституційних відносин є носіями того чи іншого типу правової свідомості (індивідуальної або колективної) і є носіями певної правової культури. Протягом тривалого часу цей фактор тлумачився у науці конституційного права як прояв невиправданого суб’єктивізму, який вводить у чітку систему конституційного регулювання невизначений і релятивний елемент. Але, як доводить сучасна конституційна практика, цінності та ідеї конституціоналізму повинні встановлюватись не тільки на конституційно-нормативному рівні, але й мати своє суб’єктивне відображення у правовій культурі суспільства, яка відображає «якісний стан правового життя суспільства, що характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи – станом та рівнем правосвідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовчої практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини». Більше того, можна стверджувати що у якості комплексу науково обґрунтованих ідей, ідеалів, принципів і понять, конституціоналізм з необхідністю входить у структуру сучасної демократичної правової культури і є її невід’ємним елементом.
Таким чином, узагальнюючи результати проведеного дослідження, можемо сформулювати наступні висновки. По-перше, конституціоналізм може бути охарактеризований як об’єктивна практика побудови і регулювання суспільних відносин, коли на найвищому правовому рівні визнаються і гарантуються ідеали конституційної демократії, які у свою чергу забезпечуються відповідним нормативно-правовим фундаментом. Тому як один з факторів процесу конституційного регулювання суспільних відносин, конституціоналізм з позицій науки конституційного права постає не стільки як формально закріплена система юридичних норм, скільки як дієвий та ефективний механізм забезпечення прогресивного суспільного розвитку. По-друге, у системі правових цінностей і принципів, які відображають теоретичний і практичний зміст поняття конституціоналізму, особливе місце належить принципу верховенства конституції, оскільки він складає основу для визнання специфічного статусу конституції як Основного Закону держави і суспільства. По-третє, у розвинених демократичних державах головним стимулом дотримання конституції і визнання принципу верховенства конституції є повага до неї, а також незаперечне визнання конституціоналізму як базисної цінності і правової культури і правової свідомості. За цієї причини конституціоналізм отримує крім свого суто об’єктивного, ще й так би мовити «суб’єктивний вимір», перетворюючись на один з невід’ємних елементів сучасної правової культури.
Література:
1. Ющик О. І. До питання методології пізнання законодавчого процесу в Україні // Право України. – 2009. – № 10. – С. 89-95.
2. Тацій В. Актуальні питання розвитку вітчизняного конституціоналізму на сучасному етапі державотворення // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 41.
3. Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М., 2000. – С. 293-294.
4. Словська І. Є. Поняття конституціоналізму // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 18. – С. 151.
5. Федоренко В. Л. Система конституційного права України як складник класичного конституціоналізму // Конституція і конституціоналізм в Україні: вибіркові проблеми. Збірник наукових праць / Відп. ред. П. Ф. Мартиненко, В. М. Кампо. – К.: «Купріянова», 2007. – С. 58.
6. Авакьян С. А. Конституционализм. Конституционное право. Энциклопедический словарь. – М., 2000. – С. 304-305.
7. Пархоменко А. Г. Идеи российского конституционализма и их реализация в отечественноми конституционном (государственном) праве. – М., 1998. – С. 17.
8. Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России. – М., 2003. – С. 24-25.
9. Гессен В. М. Основы конституционного права. – Пг., 1918. – С. 31-32.
10. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. – К., 1995. – С. 192.
11. Лотюк О. С. Перегляд та розвиток сучасних конституцій // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 6 (68). – С. 7.
12. Європейська інтеграція України: Політико-правові проблеми / За ред. В. П. Горбатенка. – К., 2005. – С. 15.
13. Кутафин О. Е. Российский конституционализм. – М., 2008. – 47.
14. Медушевский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические институты: Курс лекцій. – М., 2002. – С. 81.
15. Нерсесянц В. С. Конституционализм как общегосударственная идеология // Конституционно-правовая реформа в Российской Федерации: Сборник статей / Отв. ред. Ю. С. Пивоваров. – М., 2000. – С. 6-7.
16. Погорілко В. Ф. Теоретичні проблеми сучасного українського конституціоналізму // Вісник прокуратури. – 2000. – № 2. – С. 61-62.
17. Четвернин В. А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. – М., 1993. – С. 126.
18. Аблязов Д. Е. Теоретико-методологічні аспекти дослідження принципу верховенства Конституції // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2005. – № 27. – С. 98-109; Аблязов Д. Е. Принцип верховенства конституції та сучасні проблеми її реалізації в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 30. – С. 237-246; Аблязов Д. Е. Принцип верховенства Конституції і позитивне законодавство // Юридична Україна: Збірник наукових праць. – 2006. – № 5 (41). – С. 28-35.
19. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / За ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – Х., 2009. – С. 550.