Аналіз судової практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади»

З набранням чинності 16 жовтня 2014 року Законом України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі – Закон про очищення влади, Закон) в Україні розпочато процедуру люстрації.

Одним з елементів очищення влади є запровадження обов’язковості проходження процедури перевірки особами, які займають посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, зокрема, шляхом фінансового контролю за майновим станом публічних службовців.

На сьогодні можна констатувати, що в адміністративному судочинстві з’явилася нова категорія спорів, які виникають між органами перевірки та посадовими або службовими особами, щодо яких здійснювалася така перевірка, з приводу висновків про результати перевірки.

Вимогу про протиправність висновків позивачі заявляють також з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов’язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості стосовно позивачів.

За інформацією, наданою окружними та апеляційними адміністративними судами, починаючи з дати набрання чинності Законом про очищення влади та станом на 15 липня 2015 року до окружних адміністративних судів надійшло 746 справ і матеріалів, пов’язаних із застосуванням цього Закону, з яких 642 справи та матеріали з приводу звільнення осіб з публічної служби, 103 справи та матеріали, пов’язані з проходженням публічної служби. В обох цих категоріях справ (переважно в другій) присутня вимога про визнання протиправним висновку про результати перевірки.

Ці суди розглянули 197 справ і матеріалів, з яких 137 справ, пов’язаних із звільненням з публічної служби, та 62 справи, пов’язані з проходженням такої служби.

Із загальної кількості розглянутих справ і матеріалів 106 справ розглянуто по суті. Із них у 62 справах позовні вимоги задоволено.

Із 61 справи, пов’язаної зі звільненням з публічної служби, позовні вимоги задоволено у 28 справах. Із 44 справ, пов’язаних із проходженням служби, позовні вимоги задоволено в 34 справах.

Результати розгляду судами першої інстанції справ по суті вказують на значний відсоток (58%) задоволених позовних вимог. Із них 46% – у справах про звільнення з публічної служби та 77% – у справах, пов’язаних із проходженням публічної служби.

До апеляційних адміністративних судів надійшло 100 справ за апеляційними скаргами, з яких 85 справ, пов’язаних із звільненням з публічної служби, та 15 справ, пов’язаних із проходженням такої служби.

По суті в апеляційному порядку розглянуто 58 справ (50 справ про звільнення з публічної служби та 8 справ про проходження публічної служби).

Із загальної кількості переглянутих в апеляційному порядку справ скасовано рішення у 8 справах. Це – 7 справ про звільнення з публічної служби та 1 справа про проходження публічної служби.

До Вищого адміністративного суду України надійшло 33 касаційних скарги. Усі скарги подані у справах про звільнення з публічної служби. По суті такі справи у касаційному порядку ще не розглядалися.

Ці статистичні дані показують, що судова практика з приводу застосування Закону про очищення влади перебуває на стадії формування. Значна кількість справ перебуває на розгляді в судах першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Аналіз вказаної статистичної інформації та вивчення відповідних судових рішень показав, що ще зарано говорити про усталеність судової практики. Водночас кількість розглянутих справ дозволяє виявити окремі системні порушення, які допускають органи перевірки, керівники органів, до повноважень яких належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка, окремі тенденції, які намічаються під час вирішення судами питань з приводу правомірності висновків про результати перевірки та звільнення з посад.

Вивчення судової практики виявило різні підходи до вирішення питань щодо:

визначення критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), пов’язаних із висновками про результати перевірки;

співвідношення антикорупційного та люстраційного законодавства щодо юридичних наслідків, які наступають за результатами перевірки;

дотримання порядку перевірки.

Визначення критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), пов’язаних із висновками про результати перевірки

У розумінні частини першої статті 1 Закону про очищення влади очищення влади (люстрація) – це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі – посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 цього Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Питання застосування Закону про очищення влади регламентовані Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (далі – Порядок № 563), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 листопада 2014 року № 1100 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2014 року за № 1385/26162 (далі – Порядок № 1100).

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону про очищення влади протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з частиною восьмою статті 3 Закону про очищення влади заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Частиною п’ятою статті 5 Закону про очищення влади визначено, що перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Процедуру проведення органами Державної фіскальної служби України (далі – контролюючий орган) перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону про очищення влади (далі – відомості), зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1–11 частини першої статті 2 Закону про очищення влади, у деклараціях, за формою, встановленою Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – перевірка), визначено Порядком № 1100.

Пунктом 3 цього Порядку визначено загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки, який включає такі складові:

1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи;

2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки особи, стосовно якої проводиться перевірка;

3) проведення перевірки, що фактично полягає в:

аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з’ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

порівняльному аналізі наявної інформації з метою з’ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей;

5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов’язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку;

6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», за встановленою формою (далі – висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону про очищення влади керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п’ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Аналізуючи вказані вище положення законодавства, окремі суди роблять висновки, згідно з якими критеріями здійснення очищення влади стосовно осіб, щодо яких здійснювалася перевірка, є встановлення перевіркою:

недостовірності відомостей щодо наявності майна, зазначеного у декларації;

недостовірності цих відомостей та невідповідності вартості майна, вказаного в декларації, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

невідповідності вартості майна, вказаного в декларації, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

З цього суди роблять висновок, що результати перевірки, якою встановлена невідповідність відомостей щодо наявності майна, вказаного у декларації, та підготовлена на його підставі довідка, є безумовною підставою для звільнення посадової особи з посади за вказаним Законом.

Водночас переважаючою є позиція, згідно з якою недостовірність відомостей, яка може бути підставою для звільнення особи та застосування до неї відповідних заборон, повинна встановлюватися в сукупності з невідповідністю вартості майна, яке належить особі. Тобто саме собою неповне декларування наявного у особи майна не може бути підставою для застосування Закону про очищення влади в частині звільнення особи з посади в разі, якщо це майно було набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

Вживання у тексті частини восьмої статті 3 Закону про очищення влади єднального і розділового сполучника «та/або» дозволяє дійти висновку, що вказана заборона застосовується до осіб за наявності одного з двох критеріїв.

За першим критерієм необхідно враховувати, що підставами для звільнення є недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру та невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Отже, недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Ця обставина обов’язково повинна бути поєднана з висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел.

За другим критерієм достатньою підставою для звільнення є невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Таким чином, для вжиття заборони за першим критерієм необхідно встановити недостовірність відомостей та невідповідність вартості майна (майнових прав), зазначених у деклараціях, доходам, отриманим із законних джерел.

Для вжиття заборони за другим критерієм необхідно встановити невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного в деклараціях, набутого на час перебування на відповідних посадах, доходам, отриманим із законних джерел.

Саме ці відомості згідно з пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону підлягають перевірці.

Суди повинні розмежовувати предмети регулювання частини восьмої статті 3 Закону про очищення влади, яка визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації), та частини п’ятої статті 5 цього Закону, яка регулює предмет перевірки, мета якої – виявити вказані в частині восьмій статті 3 Закону складові критеріїв.

Також у частині восьмій статті 3 Закону про очищення влади законодавець визначив ознаки майна, що перевіряється. Це майно (майнові права), набуте (набуті) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону.

Як показує вивчення судової практики, органи фіскальної служби, керівники органів не завжди звертають на цю вимогу увагу.

Суди зазвичай виправляють такі помилки.

Таким чином, сама інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов’язкових умов, що таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 Закону, і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

Наявність у висновку про результати перевірки інформації про підтвердження законності джерел набуття майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування відповідної заборони.

Співвідношення антикорупційного та люстраційного законодавства щодо юридичних наслідків, які настають за результатами перевірки

Частиною одинадцятою статті 5 Закону про очищення влади передбачено, що орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов’язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.

Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

За результатом вивчення судової практики встановлено, що суди по-різному оцінюють значення цього висновку і його вплив на права позивачів.

Зокрема, як вбачається з судових рішень, якими вирішено спір з приводу правомірності висновку про результати перевірки та звільнення з посади, у запереченнях проти позову відповідачі зазначають, що у разі неоскарження висновку наказ про звільнення не можна визнати протиправним.

Як правило, суди не беруть до уваги такі доводи, оскільки чинне законодавство України не містить жодних застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненої особи у зв’язку з нескасуванням висновку. Згідно з частиною одинадцятою статті 5 Закону про очищення влади оскарження такого висновку в судовому порядку є правом, а не обов’язком особи.

У судовій практиці виявлено позицію, згідно з якою суди вважають, що висновок про результати перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення суб’єктом владних повноважень, а тому оцінка висновку може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі цього висновку.

На продовження теми можна навести приклад рішення, в якому суд посилається на абзац третій частини десятої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», яким встановлено, що виявлення недостовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, не звільняє суб’єкта декларування від обов’язку подати декларацію з достовірними відомостями. У такому разі декларація з достовірними відомостями підлягає оприлюдненню на заміну раніше оприлюдненої декларації у порядку, встановленому цим Законом.

Вивчення судових рішень показало, що окремі позивачі, обґрунтовуючи протиправність відмови відповідачів прийняти декларацію з достовірними відомостями (уточнену), також посилаються на антикорупційне законодавство.

Суди здебільшого вважають такі твердження безпідставними з огляду на те, що Законом про очищення влади, Порядком № 563 та Порядком
№ 1100 не передбачено повторне подання достовірних (уточнених) декларацій.

Такий висновок, на нашу думку, заслуговує на увагу, оскільки, як уже зазначалося, виявлення лише недостовірних відомостей, зазначених у декларації, згідно з люстраційним законодавством не має правових наслідків. Такі факти перебувають у межах регулювання антикорупційного законодавства.

Водночас висновок про результати перевірки згідно з частиною одинадцятою статті 5 Закону про очищення влади є самостійним предметом оскарження, а тому цей акт повинен оцінюватися за усіма критеріями, передбаченими процесуальним законодавством.

Під час вирішення адміністративних справ про визнання протиправним висновку та/або звільнення з публічної служби відповідно до Закону про очищення влади суди, серед іншого, перевіряють, чи дійсно мала місце недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 1100 у розділі III декларації перевірці підлягають:

достовірність відомостей щодо наявності нерухомого майна, вказаного у декларації, набутого особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про нерухоме майно такої особи;

відповідність вартості нерухомого майна, вказаного у декларації, набутого особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

При перевірці даних про нерухоме майно, вказаних особою, стосовно якої проводиться перевірка, у розділі III декларації, враховується зазначена такою особою в декларації інформація щодо перебування такого нерухомого майна або його частини у власності, в оренді чи на іншому праві користування (у разі зазначення такої інформації декларантом).

Для перевірки інформації про нерухоме майно використовуються дані, що надходять від суб’єктів інформаційних відносин:

відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримані відповідно до законодавства, – про виникнення, перехід чи припинення речових прав на нерухоме майно;

Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру – про набуті до 01 січня 2013 року речові права на земельні ділянки;

платників податків – фізичних осіб – про об’єкти нерухомого майна, зазначені в податковій декларації про майновий стан і доходи, а також

наявна податкова інформація про нерухоме майно, одержана з інших джерел.

Як показало вивчення судових рішень, органи фіскальної служби під час перевірки відомостей про нерухоме майно не завжди враховують особливості набуття майна у власність. Зокрема, не враховують, що оформлення правовстановлюючих документів на житло, придбане на умовах договору про фінансування будівництва житла, відбувається з моменту повної оплати його вартості, у той час коли оплата може бути розстрочена в часі. Також не враховують правовий режим майна декларанта та членів його сім’ї, доходи членів сім’ї. Наслідком цього є прийняття хибних висновків про фінансову неспроможність особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Під час вирішення питання про декларування транспортних засобів найчастіше виявляються помилки щодо внесення відомостей про транспортні засоби, відчужені на підставі доручення на право користування транспортним засобом.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 1100 у розділі IV декларації перевірці підлягають:

достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про транспортні засоби такої особи;

відповідність вартості транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

Для перевірки даних про транспортні засоби використовується інформація, що надходить від суб’єктів інформаційних відносин:

органів внутрішніх справ – щодо зареєстрованих (знятих з обліку) колісних транспортних засобів та їх власників, у тому числі про дату їх реєстрації (зняття з обліку), індивідуальні ознаки транспортного засобу, повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) власника;

Державної служби України з безпеки на транспорті – про судна, зареєстровані (зняті з реєстрації) у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, та їх власників або фрахтівників, зокрема індивідуальні ознаки судна, повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) власника або фрахтівника;

Державної авіаційної служби України – про повітряні судна, зареєстровані (зняті з реєстрації) у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, та їх власників або експлуатантів, зокрема індивідуальні ознаки судна, повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) власника або експлуатанта;

платників податків – фізичних осіб – про транспортні засоби, зазначені в податковій декларації про майновий стан і доходи, а також

наявна податкова інформація про транспортні засоби, одержана з інших джерел. При цьому також порівнюється вказане в таких даних місцезнаходження (місце проживання) особи, стосовно якої проводиться перевірка, – власника транспортного засобу з відомостями про нерухоме майно, зазначене в розділі III декларації.

Отже, у декларації зазначають усі транспортні засоби декларанта.

Транспортні засоби, які відчужені за дорученням, є власністю такої особи.

Дотримуючись цього правила, суди надають різну оцінку факту невнесення в декларацію інформації про транспортний засіб, відчужений за дорученням. Судова практика містить приклади, коли висновки про результати перевірки, якими зафіксовано відсутність інформації в декларації про транспортний засіб, відчужений за довіреністю, вважали обґрунтованими.

В окремих випадках суди не погоджувалися з такими висновками, вказуючи, що наданими письмовими поясненнями та копіями відповідних доручень позивачем усунуто розбіжності щодо декларування транспортного засобу.

Транспортний засіб, який відчужено на підставі доручення, формально є власністю декларанта. Відповідно інформація про такий транспортний засіб повинна зазначатися в декларації.

Виникнення наслідків для позивача через незазначення в декларації таких відомостей необхідно встановлювати в сукупності з перевіреною інформацією щодо часу набуття (відчуження) права власності на такий транспортний засіб та відповідністю вартості майна (майнових прав) наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

Дотримання порядку перевірки

Частиною десятою статті 5 Закону про очищення влади передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п’ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п’ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов’язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку.

Крім того, відповідно до пунктів 27, 28 Порядку № 563 у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у пункті 2 частини п’ятої статті 5 Закону про очищення влади, Державна фіскальна служба України протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх фактів недостовірності та/або невідповідності відомостей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня надходження запиту та копії декларації особи, стосовно якої проводиться перевірка, повідомляє про них зазначеній особі.

Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п’ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за фактами, зазначеними у пункті 27 цього Порядку, та підтвердні документи, які є обов’язковими для розгляду та врахування Державною фіскальною службою України під час підготовки висновку про перевірку.

Аналізуючи викладені норми законодавства, суди роблять висновки, що обов’язковою умовою проведення перевірки є відібрання пояснень у особи, що перевіряється, для обов’язкового врахування їх при складанні висновку.

У разі коли в особи такі пояснення не відбиралися, або ж коли особа не могла з поважних причин подати письмові зауваження у встановлений строк, суди визнають такі дії порушенням права позивача на надання пояснень, що передбачено Законом № 1682-VII та Порядком № 563, а висновок вважають передчасним.

Згідно з абзацом третім пункту 14 Порядку № 1100 якщо після надсилання висновку про результати перевірки від органу, в якому проводиться перевірка, одноразово надходить запит з метою проведення додаткової перевірки чи уточнення отриманої інформації, контролюючий орган зобов’язаний розглянути його та надати відповідь протягом десяти робочих днів.

Щодо відібрання пояснень під час проведення додаткової перевірки, то судова практика формується на позиції, згідно з якою на цій стадії орган перевірки зобов’язаний відібрати нові пояснення.

Цей аналіз обговорено на зборах судових палат Вищого адміністративного суду України.

Управління вивчення судової практики

та судової статистики Вищого адміністративного

суду України