Узагальнення судової практики стосовно розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів митної служби

З метою підвищення якості розгляду справ та забезпечення єдності судової практики Київським апеляційним адміністративним судом здійснено заходи щодо виявлення причин і умов, які призводять до неоднакового застосування судами законодавства, що регулює питання скарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД та оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару.

Київський апеляційний адміністративний суд розпочав свою діяльність з 2 квітня 2007 року. Компетенція суду по розгляду апеляційних скарг на момент проведення даного узагальнення поширюється на м. Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.

Узагальнення проведено шляхом надання завдань відповідним окружним адміністративним судам, місцевим загальним судам в межах територіальної юрисдикції та здійснення системного аналізу практики розгляду апеляційним адміністративним судом справ, пов’язаних скарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД та оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару.

Об'єктом узагальнення судової практики були рішення судів усіх інстанцій у справах з приводу скарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД та оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару, інформація стосовно практики розгляду таких справ, надана зазначеними судами.

Метою проведення узагальнення є: дослідження справ оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД та оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару; виявлення проблемних питань, що виникають при розгляді цієї категорії справ, причин, що сприяли виникненню таких спорів у 2013 році, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права; вироблення пропозицій для забезпечення єдиного та правильного застосування законодавства; аналіз статистичних даних по адміністративних справах щодо скарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД та оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару.

Митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Митними органами є спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі митної справи, на які відповідно до Митного кодексу України покладено безпосереднє здійснення митної справи. Оскільки митні органи, як спеціально уповноважені органи виконавчої влади, здійснюють владні управлінські функції у галузі митної справи, вони в розумінні пункту 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктами владних повноважень.

Розгляд справ у спорах фізичних чи юридичних осіб з митними органами як із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до компетенції адміністративних судів (крім справ про адміністративні проступки, накладення адміністративних стягнень, які розглядаються в порядку, передбаченому Кодексом про адміністративні правопорушення України).

Особливу увагу заслуговують справи щодо правильність класифікації та кодування товарів, що переміщуються через митний кордон, оскільки від цих показників залежить правильність нарахування мита та митних зборів. З метою запобігання випадкам ухилення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності від сплати податків у повному обсязі внаслідок декларування товарів не за своїм найменуванням та за невідповідним кодом товару згідно з УКТЗЕД саме на митні органи покладено контроль за правильністю класифікації товарів і прийняття рішення про визначення коду товару.

Стаття 6 Закону України “Про Єдиний митний тариф” визначає мито як податок, який сплачується при ввезенні іноземного товару в країну і випуску товару митницею на внутрішній ринок. Економічна дія мита відстежується у прямому зв’язку митно-тарифних заходів з процесом ціноутворення.

Митні тарифи є основою регулювання торговельних зв’язків.

Законом України “Про Митний тариф України” встановлено, що митний тариф –  це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

Базовою категорією в системі митного оподаткування є митна вартість. Статтею 261 Митного кодексу України встановлено, що саме на основі митної вартості розраховуються такі платежі, як мито, митні збори, акцизний збір та податок на додану вартість.

Митні тарифи захищають внутрішній ринок країни від іноземної конкуренції, оскільки збільшують ціну іноземного товару, що ввозиться, і складає різницю в ціні даного товару на світовому ринку та в даній країні. Кожна країна має свій митний тариф, що може відрізнятися способом нарахування мита. Збільшення обсягів і ускладнення структури зовнішньої торгівлі, участь у міжнародних торговельних операціях сотень тисяч найменувань товарів викликали потребу в узгодженні правил організації і побудови системи товарних номенклатур. Розроблення відповідного документа тривало близько десяти років за участі експертів різних країн, представників міжурядових та неурядових організацій і завершилося прийняттям Гармонізованої системи опису і кодування товарів, невід’ємною частиною якої є Номенклатура товарів.

Ідея системи полягає у тому, що для отримання необхідної інформації про товар, його склад та інші характеристики, що не враховані в найменуванні товару, запропоновано його цифрове кодування.

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України. В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду. Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Як показав аналіз, у судовій практиці має місце неоднакове вирішення питання щодо правомірності оскарження рішень митного органу про визначення коду товару за УКТЗЕД. Одним із мотивів апеляційних скарг, поданих митними органами, є неправомірність оскарження їх рішень про визначення коду товару.

Судова практика свідчить, що на обґрунтування позовних вимог позивачі, як правило, посилаються контролюючим митним органом було перевірено код товару при розмитненні товарів, який позивач ввозив на територію України і жодних претензій до Позивача з даного приводу не було.

У процесі вивчення судової практики виявлено, що значна кількість справ про визначення коду товару стосується товарів медичного призначення.

Відповідно до підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” звільняються від оподаткування операції з поставки (у тому числі аптечними закладами) зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів та виробів медичного призначення за переліком, що щорічно визначається Кабінетом Міністрів України до 1 вересня року, що передує звітному. Якщо у такий строк перелік не встановлено, діє перелік минулого року.

Відповідно до зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 року № 1949 затверджено Перелік виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість.

У відповідності до ст. 13 МК України, ведення УКТЗЕД є одним із основних завдань митних органів, яке здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

Класифікація товарів, що переміщуються через митний кордон України, для цілей митного оформлення здійснюється відповідно до вимог УКТ ЗЕД, що є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України», з урахуванням Основних правил інтерпретації класифікації товарів, відповідних приміток до розділів та груп, текстового опису товарних позицій, та тих характеристик товару, які є визначальними для класифікації. Примітки до розділів та груп є невід'ємною частиною УКТ ЗЕД і мають юридичну силу.

У відповідності до ст. 313 МК України, митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД.

Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян.

Однак, згідно з п. 17 розділу 3 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, яка затверджена наказом Державної митної служби України від 20 квітня 2005 р. № 314, перевірка правильності класифікації та кодування товарів (згідно з поданими документами) має здійснюватись при розмитненні товарів при перевірці вантажної митної декларації.

Наприклад, у справі № 2а-9210/11/2670 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» до Київської регіональної митниці про скасування податкового повідомлення-рішення, Товариством - «Лікарський засіб «Бодимарин» задекларовано за кодом УКТ ЗЕД 3004 50 10 00 як «Лікарські засоби (ліки), що складаються із змішаних або незмішаних продуктів для терапевтичного або профілактичного застосування, у дозованому вигляді або розфасовані для роздрібної торгівлі: - інші лікарські засоби, що містять вітаміни або інші сполуки товарної позиції 2936: розфасовані для роздрібної торгівлі» (ставка мита 0%);
- «Лікарський засіб «Риб'ячий жир» торгівельної марки «Теvа» задекларовано за кодом УКТ ЗЕД 3004 50 10 00, як «Лікарські засоби (ліки), що складаються із змішаних або незмішаних продуктів для терапевтичного або профілактичного застосування, у дозованому вигляді або розфасовані для роздрібної торгівлі: - інші лікарські засоби, що містять вітаміни або інші сполуки товарної позиції 2936: розфасовані для роздрібної торгівлі» (ставка мита 0%);
- Лікарський засіб «Вітрум® Кардіо Омега-3» задекларовано за кодом УКТ ЗЕД 3004 50 10 00 (як «Лікарські засоби (ліки), що складаються із змішаних або незмішаних продуктів для терапевтичного або профілактичного застосування, у дозованому вигляді або розфасовані для роздрібної торгівлі: інші лікарські засоби, що містять вітаміни або інші сполуки товарної позиції 2936: розфасовані для роздрібної торгівлі - розфасовані для роздрібної торгівлі» (ставка мита 0%);
- «Лікарський засіб «Магнефар В6» задекларовано за кодом УКТ ЗЕД 3004 90 19 00, як «Лікарські засоби (ліки), що складаються із змішаних або незмішаних продуктів для терапевтичного або профілактичного застосування, у дозованому вигляді або розфасовані для роздрібної торгівлі: інші: розфасовані для роздрібної торгівлі: інші» (ставка мита 0%).

Зазначені товари були ввезені на митну територію України та випущені у вільний обіг.

В ході проведення перевірки було встановлено, що даний товар класифікується за кодом УКТ ЗЕД 3004 50 10 00 та 3004 90 19 00, ставка  ввізного мита на який згідно Закону України «Про Митний тариф України» становить 0 %.

Наприклад, у справі № 2а/2370/3214/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Церес Юкрейн» до Черкаської митниці про скасування податкового повідомлення-рішення, Товариство проводив митне оформлення товару за кодами  УКТЗЕД  5305000000, 5305190000 із 0% ставкою мита замість коду за УКТ ЗЕД 1404900000 (як матеріали рослинного походження в іншому не зазначені), за яким ставка ввізного мита становить 2 %, оскільки такі товари у текстильній промисловості не використовуються та згідно оформлених ВМД призначені для тепличного вирощування у сільському господарстві.

Скасовуючи рішення суддів першої інстанції, апеляційна інстанції виходила з того, що приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями щодо звільнення позивача від сплати ПДВ, чи з кодом товарної номенклатури, зазначеної імпортером, то відповідно до п. 10.3 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР та підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III Митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов'язань у зв'язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону N 2181-III, дія якого не поширюється на митні органи.

  Апеляційним адміністративним судом розглянуто справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД 44 справу, в тому числі із скасуванням судового рішення у 15, залишено без змін 29.

Спори щодо визначення митної вартості товару, як свідчать дані судової статистики, зазначена категорія спорів є найпоширенішою.

          Основні джерела митної оцінки та законодавство, що регулює спірні  правовідносини: Акти міжнародного права  –  стаття VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994р. (ГАТТ) «Оцінка товару для митних цілей» , Угода про застосування статті VII ГАТТ (Женевський кодекс ) 1979р., Рішення 6.1 Технічного комітету з митної оцінки СОТ щодо випадків, коли адміністрації митниці мають   підстави для сумнівів щодо правдивості або    точності задекларованої вартості; Національне законодавство  - Митний кодекс України від 11.07.2002р. №92-IV; Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України за № 1766 від 20.12.2006 року; Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України за № 339 від 09.04.2008 року ; Методичні рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджені наказом Державної митної служби України за № 74 від 31.01.2007 року.

            Загальні положення щодо визначення митної вартості товарів, що ввозяться в Україну, відповідно до Угоди про застосування статті VII ГАТТ такі:  
   - митна вартість товарів визначається декларантом;
   - митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, в тому числі методом аудиту після пропуску товарів;
   - для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості;
   - заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
   - у разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки; митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

            Угодою про застосування статті VII ГАТТ встановлено:

   -   первинний метод митного оцінювання визначений у Статті 1 (тобто, за ціної угоди з товарами, які ввозяться),  імпортні товари повинні оцінюватися відповідно до положень цієї Статті, коли умови, передбачені в ній, виконано;
   -  митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або що підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту, скоригованою відповідно до положень Статті 8 за умови, що:
(a) немає жодних обмежень стосовно розпорядження або використання товарів покупцем;
(b) продаж або ціна не підпадають під якусь умову або міркування, відповідно до якого вартість не може бути визначена відносно товарів, що оцінюються;
(c) жодна частина виручки за будь-який подальший перепродаж, розпорядження або використання товарів покупцем не перейде прямо або опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблене відповідне коригування відповідно до положень Статті 8;
(d) покупець і продавець не пов'язані між собою або якщо покупець і продавець пов'язані, то контрактна вартість прийнятна для митних цілей згідно з положеннями параграфа 2 Статті 1.

           Якщо згадані умови не виконуються, митна вартість не може бути визначена відповідно до ціни угоди з товарами, які ввозяться, то послідовно застосовуються інші методи митної оцінки.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).

Згідно із статтею 52 вказаного Кодексу, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з ч. 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Приписами 2 - 5 частин статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст. 58 МК України. Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Разом з тим, надання додаткових документів є необхідним у разі потреби в підтвердженні задекларованої декларантом митної вартості товару за першим методом, викликаної обґрунтованими сумнівами митного органу в достовірності відомостей, які містяться в поданих до митного оформлення товару документах.

Отже, за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

            Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

            Як свідчать  матеріали  розглянутих  справ,  суди  не  завжди однаково   вирішували   справи   цієї   категорії.  

 
            Характеризуючи суб'єктний склад  учасників  адміністративного процесу  у  справах  досліджуваної категорії,  слід зазначити,  що позивачами  є переважно юридичні особи та фізичні  особи-підприємці,  які   здійснювали  декларування  товарів, що переміщувалися через митний кордон України.

           Предметом спору є оскарження правомірності дій, бездіяльності та рішень ( як правило податкових повідомлень-рішень форми «Р») митних органів.

           З узагальнення судової практики вбачається, що причиною виникнення спорів переважно є:

         - незгода суб’єктів господарювання  з визначенням митної  вартості товару митним органом за методом, відмінним від того, який застосовано декларантом;
         - правомірність визначення  митними органами платникам податків грошових зобов’язань за наслідками перевірок, проведених після  завершення митного оформлення товарів в тому числі і визначення іншого коду товару згідно УКТЗЕД, ніж при митному оформленні.

Наприклад, у справах №826/5704/13-а та №826/5705/13-а суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про скасування рішення про коригування митної вартості товарів, виходячи з одних й тих самих мотивів, а саме: митний орган правомірно визначив митну вартість задекларованого товару за резервним методом, адже надані позивачем до митного оформлення документи містили розбіжності та не базувались на об’єктивних даних.

Між тим, рішення суду першої інстанції у справі №826/5705/13-а було залишено без змін судом апеляційної інстанції, а рішення у справі №826/5704/13-а – скасовано.

Скасовуючи одне з рішень суду першої інстанції, колегія суддів врахувала позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 29.05.2012 у справі №21-91а12 та 11.09.2012 у справі №21-262а12, у яких Суд дійшов висновку, що за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Тобто за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування митним органом коригування митної вартості є передчасним.

Судова колегія звернула увагу на те, що відповідач, на обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, у спірному рішенні покликається на те, що зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України документи, подані позивачем, містять неповні дані (у висновку експертної організації не проведено аналіз цінової політики інших виробників подібної продукції). Та відзначила, що таке твердження є безпідставним, оскільки зазначена юридична норма не відносить до документів, що підтверджують митну вартість товарів, висновки експертних організацій. Висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями передбачені у ч. 3 ст. 53 цього Кодексу, тобто відносяться до додаткових документів, які можуть витребовуватись у декларанта виключно за умови відсутності можливості визначити митну вартість на основі документів, передбачених у ч. 2 названої статті.

Водночас у справі №826/2188/13-а суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову про скасування рішення митного органу про коригування митної вартості, виходячи з того, що подані позивачем додаткові документи: прайс-лист продавця товару, є неналежними документами для підтвердження правильності визначеної декларантом митної вартості товару із застосуванням основного методу, оскільки прайс-лист  адресований виключно для позивача, що суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції переліку продукції продавця необмеженій кількості потенційних покупців, а  калькуляція виробника товару не містить даних щодо сировинних складових товару, та вартості кожної складової окремо. Окрім того, суди встановили, що з переліку додаткових документів, які вимагались митницею, позивачем не надано висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціальними організаціями.

З приводу різної оцінки судами при вирішенні митних справ прайс-листа або висновків спеціальних організацій, то слід звернути увагу на правову позицію суду апеляційної інстанції у справі №826/13774/13-а: «Посилання відповідача на ту обставину, що  прайс-лист адресований безпосередньо позивачу для експорту товарів в Україну не є підставою для коригування митної вартості товару.

Стосовно посилання суду першої інстанції на ту обставину, що висновок експерта №51-32/07-2-13 від 30.07.13 р. ПАТ Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів» (філії «Одеський аукціонний центр») є неналежним доказом підтвердження митної вартості товару, зважаючи на те, що підставою для експертного дослідження став договір №65/2013 від 23.07.13, а не контракт на підставі якого здійснювалось митне оформлення товару не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки договір №65/2013 від 23.07.13 – це договір між замовником та виконавцем на проведення експертизи, а контракт, на підставі якого здійснювалось митне оформлення товару вказано в переліку наданих документів (зовнішньоекономічний контракт № 02 від 06.07.2004).

Інших доказів того, що подані декларантом до митного оформлення документи містили розбіжності, які впливають на кількісні та вартісні показники оцінюваного товару, відповідачем не виявлено, а судом таких не вбачається.

Таким чином, зроблені відповідачем у гр. 33 оскаржуваного рішення записи не свідчать про дійсну наявність розбіжностей і не доводять наявність визначених ч. 3 ст. 53 МК підстав для витребування додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів.

Щодо неподання декларантом додаткових документів, то в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 11.09.2012 (№26347525 згідно Єдиного державного реєстру судових рішень), який в силу ч. 2 ст. 161 та ч. 1 ст. 244-2 КАС є обов'язковим для врахування при вирішенні даної справи.».

Вищий адміністративний суд України у справі №826/7573-13-а підтримав позицію суду апеляційної інстанції, мотивуючи наступним:

«Під час митного оформлення товару Київською регіональною митницею було запропоновано позивачу надати додаткові документи на підтвердження митної вартості товару, а саме: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; виписки з бухгалтерської документації.

У зв'язку із ненаданням позивачем на таку пропозицію зазначених додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів під час їх митного оформлення, Київською регіональною митницею було відмовлено позивачу в митному оформлені товару та оформлено картку відмови від 24 квітня 2013 року за №10270000/2013/1024.

Підставою для відмови було рішення про коригування митної вартості товарів від 23 квітня 2013 року за №100270000/2013/410185/2, яким було скориговано митну вартість товарів.

В обґрунтування зазначеного рішення про коригування митної вартості товарів відповідач посилається на те, що використані декларантом відомості не є об'єктивними, не піддаються обчисленню, не підтверджені документально, а позивач відмовився від надання додаткових документів.

До такого висновку митний орган дійшов за результатами проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів під час якого було встановлено, що товар був відвантажений раніше ніж проведена оплата за даний вантаж, що суперечить п. 3.2 зовнішньоекономічного договору 2013JK-UA-01 від 17.12.12-31.12.17; наданий рахунок на транспортні витрати №IMINO/07199/2013-MSU від 19 квітня 2013 року не завірено підписом і печаткою підприємства, яке його видало; митна декларація країни відправлення надана з порушенням вимог листа Держмитслужби від 8 жовтня 2010 року №11/2-10.16/11627-ЕП (переклад зроблений не у відповідності до вимог чинного законодавства).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем документи є неналежними, оскільки мають розбіжності та не базуються на об'єктивних даних, тому спірні рішення та картка відмови є правомірними.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції і задовольняючи позов, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що додаткові докази митним органом були витребувані безпідставно та необґрунтовано, а отже за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування митним органом коригування митної вартості є передчасним.

На думку колегії суддів, позивачем у відповідності до вимог митного законодавства, для підтвердження заявленої митної вартості товару було подано до митного органу всі необхідні для цього документи.

Разом з тим, надання додаткових документів є необхідним у разі потреби в підтвердженні задекларованої декларантом митної вартості товару за першим методом, викликаної обґрунтованими сумнівами митного органу в достовірності відомостей, які містяться в поданих до митного оформлення товару документах.

Обґрунтовуючи свій сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості, митниця послалася на те, що товар оплачено після його поставки, що суперечить вимогам договору. Проте, при цьому митниця не зазначає, яким чином такі обставини впливають на митну ціну товару.

На думку колегії суддів сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. В такому разі декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

З наведеного слідує, що за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування митним органом коригування митної вартості є передчасним.

Так, перелік джерел інформації, які можуть використовуватися митними органам при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України , слід вказати, що наказом Державної митної служби України № 602 від 24 червня 2009 року було затверджено Порядок роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (далі –Порядок № 602 від 24 червня 2009 року).

У п. 3. розділу 3 Порядку № 602 від 24 червня 2009 року визначено перелік джерел інформації, які використовуються під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів та прийнятті рішень про визначення митної вартості товару.

До таких джерел віднесено спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України; спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; інформація, отримана від Державної митної служби України, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити митних органів та/або Державної митної служби України; цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між Державною митною службою України та асоціаціями, спілками та іншими об'єднаннями імпортерів та виробників; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством.

Крім того, Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96 “Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” утворено Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків (Держзовнішінформ), з покладенням на нього функцій з моніторингу зовнішніх експортних товарних ринків та цін, що складаються на таких ринках, формування кон’юнктурно-інформаційної системи, надання інформаційної, консультативної, експертної допомоги підприємствам, установам та організаціям. Відповідно до наказу Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 8 серпня 1996 року № 506 “Про застосування статті 4 Указу Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96” фахівцями Держзовнішінформу проводиться моніторинг відповідних ринків з використанням таких інформаційних джерел:

- біржові котирування;
- контрактна практика поставок товарів;
- прейскуранти та відпускні ціни українських товаровиробників;
- комерційні пропозиції, листи, протоколи намірів, прейскуранти та каталоги на продукцію відомих фірм, порівняльні індекси цін;
- звіти та довідки торговельно-економічних місій у складі посольств України за кордоном тощо.

Листом Державної митної служби України № 11/2-7737 повідомлено митні органи, що відповідно до листа Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 7 жовтня 1996 року № 25-28/215 експертні висновки, підготовлені Держзовнішінформом, мають чинність офіційних експертиз стосовно умов виконання імпортно-експортних контрактів, рівнів цін за цими контрактами та повинні братися до уваги митними органами при здійсненні цінового контролю. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2001 року № 310 “Питання Міністерства економіки” Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків віднесено до сфери управління Міністерства економіки України.

Отже, Держзовнішінформ є державним органом, уповноваженим надавати цінову інформацію на імпорт і експорт товарів та здійснювати цінову експертизу товарів.

Оцінюючи спірні рішення у сукупності із іншими обставинами справи, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що загальні посилання на норми Митного кодексу України, зроблені без конкретизації підстав щодо причин незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості не можуть вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.».

Особливу увагу заслуговують питання щодо правомірності стягнення із Державного бюджету України на користь позивача суми ПДВ, що відповідає різниці між податком, нарахованим на митну вартість, визначену за першим методом, і податком, нарахованим на таку вартість, визначену за шостим (резервним) методом, які були усунуті 17.12.2013 колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України рішення у справі №21-439а13 про визнання протиправним і скасування рішення про визначення митної вартості та стягнення суми надмірно сплаченого ПДВ, в якому висловлена правова позиція, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

При цьому Вищий адміністративний суд України протягом року також висловлював дві позиції, одна з яких відповідала вищенаведеній правовій позиції верховного Суду України.

Наприклад іншу позицію, Вищий адміністративний суд України висловив у справі у справі №2а-7633/12/2670 (№К/9991/67083/12, №К/9991/68092/12) про визначення митної вартості товарів та стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість скасував рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Суди усіх інстанцій дійшли однакового висновку щодо необхідності задоволення адміністративного позову в частині визнання нечинною картки відмови в прийнятті митної декларації, виходячи з того, що позивач при поданні декларації надав митному органу повний пакет документів, який підтверджував дані зазначені в митній декларації, а відповідач при винесенні рішення про визначення митної вартості товару не дотримався вимог митного законодавства щодо витребовування у позивача додаткових документів, внаслідок чого неправомірно відмовлено в митному оформленні товару.

 Однак в частині стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, дійшов висновку, що законодавством чітко визначено механізм повернення платникам податків коштів та лише тих, що помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

Вищий адміністративний суд України не погодився з наведеною позицією, вважаючи, що наслідком визнання судом першої інстанції спірних рішень протиправними та їх скасування є стягнення на користь позивача надмірно сплаченої до бюджету суми, оскільки це є способом відновлення прав позивача у випадку скасування рішення митного органу про визначення митної вартості товару.

Слід також зауважити, що стосовно необхідності стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість для відновлення прав позивача у випадку скасування рішення митного органу про визначення митної вартості товару Вищий адміністративний суд України висловився у справі №2а-5482/12/2670 (№К/9991/74944/12), внаслідок чого в цій частині були скасовані рішення судів попередніх інстанцій.

В той же час досі виникають випадки неоднакового застосування суддями норм матеріального права, навіть після прийняття Верховним Судом України названого рішення.

Так, у справі №826/13811/13-а Київським апеляційним адміністративним судом було прийнято рішення від 18.02.2014 про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ардіс» з відповідного рахунку Київської міжрегіональної митниці Міндоходів через Головне управління Державної казначейської служби міста Києва суму надміру сплаченого податку на додану вартість.

У справі №826/13811/13-а Київським апеляційним адміністративним судом було прийнято рішення від 30.01.2014 про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва в частині відмови в поверненні товариству з обмеженою відповідальністю «Еколан Інгредієнти» з Державного бюджету України надмірно сплаченого податку на додану вартість в розмірі 62213,08 грн. та мита в розмірі 18985,22 грн. та ухвалення нового, яким позов задоволено в цій частині.

Окрім того, аналізуючи судову практику перегляду апеляційною інстанцією в 2014 році справ досліджуваної категорії спорів, розглянутих судом першої інстанції в 2013 році, постає питання правомірності зобов’язання рішенням суду митного органу визнати митну вартість товару за основним методом – за ціною договору, як то було зроблено апеляційною інстанцією у справі №826/10329/13-а, а саме, в оскаржуваній постанові суду першої інстанції зазначено, що позивачем не надано авторського або ліцензійного договору, укладеного між вироб ником товару та продавцем товару, у якого цей товар придбавався позивачем. Однак, такий договір не було надано митному органу у зв'язку з тим, що такі договори TOB «УМС Поліестер» не укладались, оскільки це об'єктивно не можливо, тому що виробником та продавцем товару, поданого до митного оформлення Позивачем, є одна й та сама особа - компанія Universal Star Group (Китай).

Судом також зазначено, що прайс-лист видано на ім'я позивача, а отже такий прайс-лист має суб'єктивну спрямованість, що суперечить суті прайс-листа як комерційній пропозиції, яка повинна бути адресована необмеженій кількості можливих потенційних покупців. Зазначене спростовується тим, що він був наданий компанією Universal Star Group (Китай) на індивідуальний запит TOB «УМС Поліестер». Тобто, враховуючи порядок діловодства та діло ві звичаї, компанія підготувала прайс-лист та надала його TOB з зазна ченням на ньому особі, якій він адресується.

Крім того, відповідно до листа Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Украї ни від 7 жовтня 1996 року № 25-28/215 експертні висновки, підготовлені ДП «Держзов нішінформ», мають чинність офіційних експертиз стосовно умов виконання імпорт но-експортних контрактів, рівнів цін за цими контрактами та повинні братися до уваги митними органами при здійсненні цінового контролю. ДП «Держзовнішінформ» є державним органом, уповноваженим нада вати цінову інформацію на імпорт і експорт товарів та здійснювати цінову експер тизу товарів.

Також підставою відмови визнання митної вартості товару вказано те, що видаткова накладна не містить печатки покупця, що відповідно ставить під сумнів легітимність комерційної операції. TOB «УМС Поілестер» було реалізовано на користь TOB «Гранд Марин» товарно-матеріальні цінності (товар), отримані на підставі довіреності від TOB «Гранд Марин». Однак, особа, що діє від імені іншої особи за довіреністю, не може мати печатку довірителя. Таке можливе лише у випадку, коли товарно-матеріальні цінності отримуються безпосередньо керівником. Тому такі доводи також не приймаються до уваги.

Довідка про транспортні витрати, видана позивачу ПП «Савікон» не містила посилання на товаро-транспортний документ. Однак, судом встановлено, що довідка про транспортні витрати від 07 травнч 2013 року видана ПП «Савікон» містила відомості про маршрут перевезення; відомості про товар, що перевозився; відомості про контейнер, в якому перевозився товар; відомості про судно, яким здійснювалось перевезення; відомості про коносамент (тобто про товаротранспортний документ); відомості про витрати з доставки вантажу по маршруту Шанхай, Китай - Одеса та по маршруту Одеса-Київ; відомості про відсутність страховки вантажу.

Щодо перевізників товару встановлено наступне. Довідка про транспортні витрати від 07 травня 2013 року видана ПП «Савікон», але згідно договору №П/0106 транспортного експедирування від 01 червня 2011 року ПП «Савікон» має право залучати до виконання договору третіх осіб. Саме тому, до перевезення товару було залучило третіх осіб. У зв'язку з вищевикладеною організацією роботи та надання послуг з перевезення, на CMR № 1088 від 09 травня 2013 року зазначені відбитки печаток безпосередніх перевізників вантажу, тобто третіх осіб.

Таким чином, доводи митного органу та суду щодо наявності розбіжностей у документах, а саме щодо того, що перевезення вантажу здійснював інший перевізник ніж зазначено у довідці про транспортні витрати є такими, що не можуть визнава тися як обґрунтованою підставою для відмови у визнанні заявленої митної вартості товару.

Тобто, обмеження у застосуванні першого методу визначення митної вартості товару щодо позивача відсутні, визначений законодавцем перелік обмежень застосування першого (основного) методу визначення митної вартості є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Такого обмеження у використанні першого (основного) методу визначення митної вартості товару, як неподання додаткових документів, Митний кодекс України не передбачає.

Як показав аналіз, у судовій практиці має місце неоднакове вирішення питання щодо повернення надмірно сплачені до бюджету суми гарантійних зобов'язань.

Так, за приписами ст.301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Як зазначено в частинах другій та шостій ст.301 Митного кодексу України, у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Таке повернення сум надміру сплачених сум митних платежів здійснюється за заявою платника податків за умови, що така заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів.

На день виникнення спору процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, визначає Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року, із змінами та доповненнями (надалі Порядок 618).

Окрім того, Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. № 226 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 р., із змінами та доповненнями (надалі - Порядок 226).

Взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи регламентований Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 р. № 611/147 (надалі - Порядок взаємодії).

Відповідно до Порядку 618 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником та головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

За результатами розгляду такого звернення платника митним органом та за наявності підстав для повернення таких коштів Керівник (заступник керівника) митного органу підписує Висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи згідно додатку №1 до Порядку взаємодії.

Пунктом 5 цього Порядку та Порядку взаємодії встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за супровідним листом (поданням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, наведеною в додатку 3 до цього Порядку взаємодії, до якого додається Висновок про повернення та Реєстр висновків про повернення.

Таким чином, повернення надмірно сплачених платежів можливо при наявності наступних чинників: наявність факту надмірної сплати коштів, звернення платника до відповідного митного органу та подання митниці разом із зазначеним пакетом документів.

Тобто, зазначеними нормативно - правовим актами визначений також механізм безпосереднього повернення таких коштів.

Так, як зазначено в п.9 Порядку 618 відомості про повернення сум помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів уносяться до митної декларації або до уніфікованої митної квитанції МД-1 (залежно від того, на підставі якого документа такі митні та інші платежі були перераховані до Державного бюджету України) та її електронної копії в порядку, установленому Державною митною службою України.

Відповідно до вимог п.10 Порядку 618 на підставі виписки з відповідного рахунку з обліку доходів державного бюджету в Картці - особовому рахунку платника податків зазначаються реквізити відповідного платіжного документа та коригується відповідна звітність (у частині перерахованих до бюджету митних платежів).

Зазначене свідчить про наявність чіткого нормативно-правового врегулювання дій саме митницей, як митного органу щодо повернення надмірно сплачених митних платежів та їх обов'язкове відображення в цілого ряду митних документах (митних деклараціях, митних квитанціях, Картці-особового рахунку платника, тощо), які можуть бути вчинені саме митним органом, а не іншим державним органом.

  Апеляційним адміністративним судом розглянуто справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару 240 справу, в тому числі із скасуванням судового рішення у 52, залишено без змін 188.

Підставами виникнення спорів, пов’язаних із застосуванням митного законодавства були:

- видача митними органами карток відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України; про відмову у пільговому оформленні транспортних засобів;
- прийняття митними органами рішень про визначення митної вартості товарів і стягнення надмірно сплачених коштів;
- прийняття митними органами податкових повідомлень-рішень про донарахування суб’єктам господарювання зобов’язань зі сплати податків чи митних платежів.

Причинами спорів, як правило, стали розбіжності у визначенні суб’єктами господарювання та митними органами коду товару за УКТЗЕД, країни походження товарів, митної вартості товарів та методів її визначення.

Як свідчать статистичні показники, суди, в основному, правильно вирішували спори, пов’язані із застосуванням митного законодавства. Переважна кількість залишених без змін рішень судами апеляційної інстанції показує, що в судах округу, в основному, сформовано єдині підходи до вирішення справ зазначеної категорії.

Водночас, в ході проведення даного узагальнення встановлено і характерні помилки судів першої інстанції у правозастосуванні щодо визначення підсудності деяких спорів даної категорії, зокрема спорів про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, що було підставою для скасування судових рішень.

Як свідчать матеріали узагальнення,  суди у переважній більшості вірно застосовують положення чинного законодавства щодо вирішення спорів оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби щодо визначення митної вартості товару.

В той же час відсутній єдиний підхід у вирішенні питання щодо повноважень (наявності підстав) та прав митних органів не погоджуватися з заявленим декларантом методом визначення митної вартості, зокрема щодо визначення поняття «наявності обґрунтованого сумніву».

Також, слід враховувати, що в кожній справі, маються свої особливості,  та певні обставини, що зумовлюють виникнення спору, а рішення суду має базуватися  на доведеності  тих чи інших обставин належними доказами, наданими  сторонами, і в першу чергу щодо правомірності дій чи рішень митного органу, як суб’єктом владних повноважень  по конкретній справі.

Підсумовуючи викладене, належить зазначити, що вказані проблемні питання не в повній мірі вирішуються в новому митному законодавстві, а отже  потребують детального вивчення та надання відповідних роз’яснень Вищим адміністративним судом України .

З метою єдиного застосування положень чинного законодавства України при вирішенні справ цієї категорії пропонується зазначене узагальнення довести до відома суддів та помічників Київського апеляційного адміністративного суду та відповідних окружних судів Київського апеляційного адміністративного округу.


«25» квітня 2014 року                    Суддя Бистрик Г.М.