Узагальнення судової практики розгляду адміністративними судами справ щодо загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби)
На виконання плану роботи на ІІ півріччя 2014 року Київського апеляційного адміністративного суду проведено узагальнення та аналіз судової практики розгляду адміністративними судами справ щодо загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Метою проведення даного узагальнення є сприяння однакового застосування судами положень законів України при вирішенні справ щодо загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби), висвітлення проблемних та спірних питань, що виникають при вирішенні даних спорів, виявлення найбільш характерних порушень чи неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Об'єктом дослідження є інформація про практику розгляду справ, які виникають з приводу загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та статистичні показники розгляду даної категорії справ Київським окружним адміністративним судом, Окружним адміністративним судом м.Києва, Черкаським окружним адміністративним судом, Чернігівським окружним адміністративним судом, місцевими загальними судами Київської, Черкаської та Чернігівської областей.
Функціями соціальної держави є забезпечення й захист соціальних прав людини; соціальний захист населення; вирівнювання соціального стану суб'єктів суспільних відносин.
Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків як громадян, так і підприємств, установ, організацій, за рахунок бюджету та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних та приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, якщо вони є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, який може встановлюватися тільки законом.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (зі змінами та доповненнями) має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (зі змінами та доповненнями) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Наведені положення Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ закріплюють право особи на пенсійне забезпечення у випадках встановлених Конституцією України та переліченими законами.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно Постанови Правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 року №11-2 «Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі» на базі управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі були створені відповідні головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади. Управління підпорядковані Пенсійному фонду України.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.
Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.
Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.
Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні і становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Органи Пенсійного фонду України здійснюють фізичним особам призначення, виплату та перерахунок пенсій з урахуванням положень встановлених законами про Державний бюджет на відповідні роки, положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також з урахуванням вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до вказаного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачені такі пенсійні виплати:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлені такі види пенсійного забезпечення:
пенсія за вислугу років;
пенсія по інвалідності;
пенсія в разі втрати годувальника.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Одними з основних причин, що сприяли виникненню спорів, пов'язаних із загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби) в місцевих судах були:
- бездіяльність органів Пенсійного фонду України в частині проведення перерахунку пенсій військовослужбовцям у зв'язку із зміною розміру хоча б одного із видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців всупереч ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- порушення прав позивачів в частині проведення перерахунку раніше призначеної пенсії у відповідності з статтями 37,37-1 Закону України «Про державну службу» в зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям;
- порушення прав позивачів щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- порушення прав позивача на отримання щомісячної грошової допомоги у вигляді надбавки до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»;
- порушення прав позивача щодо здійснення перерахунку пенсії з урахуванням кратності стажу (1:1,5) за період роботи в районі прирівняному до районів Крайньої Півночі;
- порушення прав позивача щодо визначення розміру пенсії з урахуванням розмірів отриманої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і матеріальної допомоги на оздоровлення.
Велика кількість спорів у досліджуваний період виникала з приводу відмови органів Пенсійного фонду України у здійсненні призначення чи поновлення виплати пенсій особам, які працювали на території України, але проживають за її межами з посиланням на неврегульованість цього питання на законодавчому рівні.
Отже, предметом спорів у зазначеній категорії спорів є: визнання права на перерахунок раніше призначеної пенсії та стягнення різниці недоплати пенсії; визнання неправомірною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.
Серед причин, що сприяли виникненню даної категорії спорів, найпоширенішими є порушення законодавства, а саме норм Законів України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших нормативно-правових актів як суб'єктами підприємницької діяльності, так і державними органами при здійсненні відповідних владних повноважень. Як показав аналіз судової практики, однією з причин виникнення спорів є недосконалість законодавчого регулювання пенсійного забезпечення осіб даної категорії, зокрема, складнощі у визначенні пріоритетності закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у зв'язку з поширенням на них дії нормативних актів однакової юридичної сили.
Статистичні дані щодо розгляду Київським апеляційним адміністративним судом справ даної категорії:
2013рік
Перебувало
справ Залишено
без змін Скасовано
Скасовано
ВАСУ
5653 1019 4634 103
1.9% 0.4% 16.7% 5.3%
І півріччя 2014р.
Перебувало
справ Залишено
без змін Скасовано
Скасовано
ВАСУ
2410 1277 1133 46
5.9% 3.6% 20% 4.9%
Статистичні дані свідчать про те, що апеляційна інстанція в значній частці скасовує рішення судів першої інстанції у зв’язку з порушенням ними норм матеріального права. Отже, необхідність проведення вказаного аналізу продиктована статистичними даними.
При вирішенні таких справ суди керуються нормативно-правовими актами України, зокрема:
- Конституцією України;
- Кодексом адміністративного судочинства України;
- Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ;
- Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року№1058-ІУ;
- Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997р. № 400/97 -ВР;
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»;
- Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ;
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 2464;
- Постановою Кабінету Міністрів України від 18.09.2004 № 1215 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян»;
- Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 919 «Про затвердження Порядку визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату»;
- Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу»;
- Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»;
- Постановою Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- Постановою Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003р. «Про затвердження Інструкції «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», тощо.
Основними причинами скасування (зміни) судових рішень судами апеляційної інстанції були:
- порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України);
- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України).
Значна кількість справ, що розглядалась у зазначений період місцевими судами, це спори фізичних осіб з пенсійним органом щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу», з врахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації, які сплачувались при виплаті заробітної плати.
Наприклад, Чигиринським районним судом Черкаської області розглянуто справу № 2-а/708/31/14 за адміністративним позовом Сергієнко Тетяни Миколаївни до Управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі Черкаської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії щодо перерахування та виплати недоплачених сум пенсії.
По даній справі винесено постанову 11.04.2014 р., якою позов було задоволено частково: визнано дії управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії Сергієнко Тетяні Миколаївні з врахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації - неправомірними; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі здійснити перерахунок пенсії Сергієнко Тетяні Миколаївні, з врахуванням отриманої у період з 01.11.2007 року по 31.10.2009 року матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації, які враховуються при обчисленні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» та з яких сплачено страхові внески, з 02.10.2013 року з врахуванням виплачених сум.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 р. апеляційна скарга управління Пенсійного фонду України в Чигиринському районі Черкаської області на постанову Чигиринського районного суду Черкаської області від 11.04.2014р. у справі № 2-а/708/31/14 - залишено без задоволення, постанову Чигиринського районного суду Черкаської області від 11.04.2014 р. – залишено без змін.
Необхідно зазначити, що судова практика з приводу розгляду справ вказаної категорії є вже сталою.
Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію, що суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема матеріальна допомога, включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру пенсії (Постанови Верховного Суду України від 03.06.2014р. справа № 21-134а14, від 04.03.2014р. № 21-3а14).
Також є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги фізичних осіб до органів пенсійного фонду щодо визнання протиправною відмову здійснити перерахунок пенсії з урахування винагороди за вислугу років у відсотковому відношенні від посадового окладу; яка призначалась і виплачувалась, працівникам податкової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання» від 12.09.1997р. № 1013.
Верховний Суд України в ухвалі від 04.03.2014р. у справі № 21-14а14 зазначив, що матеріальна допомога, суми індексації заробітної плати та суми грошової винагороди за вислугу років включаються до фонду оплати праці, оскільки з них нараховувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а відтак зазначені виплати відповідачу слід ураховувати при призначенні пенсії.
Однакова практика склалась при розгляді судами справ за позовом фізичної особи (судді у відставці) до пенсійного фонду з приводу перерахунку пенсії, як судді у відставці, відповідно до ст.ст. 138, 129 Закону України «Про судоустрій і статус судців».
Наприклад:: Постановою Іванківського районного суду Київської області позов Яковенко B.C. до Управління Пенсійного фонду України Іванківського районного суду Київської області задоволено: зобов'язано здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до ст.ст. 138, 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді місцевого загального суду; провести відповідні виплати на підставі довідки ТУ ДСА від 20.06.2013 року № 2442 з 20.06.2013 року без застосування обмежень щодо граничного розміру пенсії. Апеляційною інстанцією зазначена постанови залишена без змін.
Правова позиція Верховного Суду України з приводу розгляду справ даної категорії висловлена в ухвалі суду від 08.04.2014р. у справі № 21-24а14.
Спори щодо бездіяльності органів Пенсійного фонду України в частині проведення перерахунку пенсій військовослужбовцям у зв'язку із зміною розміру хоча б одного із видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців всупереч ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Проаналізувавши практику застосування судами норм права при розгляді даної категорії справ можна зробити висновок, що суди в основному правильно вирішують спори за суттю, проте існують питання, які потребують додаткової уваги.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсії і проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України у строки, передбачені ч. 2 ст. 51 вказаного Закону.
Наприклад. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.05.2013 року у справі № 761/10738/13-а (провадження № 2-а/761/271/2013) в задоволенні позовних вимог Михайленко Т.В. до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання провести перерахунок пенсійного забезпечення було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45 «Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок раніше призначених пенсій проводиться у разі прийняття рішення КМУ про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій у розмірах встановлених законодавством. А відповідно до п. 5 згаданої Постанови, додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), для перерахунку пенсії не враховуються.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013року зазначену постанову суду було скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу Михайленко Т.В. Скасовуючи постанову суду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не взяв до уваги того, що фінансово-економічним управлінням СБУ було направлено відповідачу довідку про розмір грошового забезпечення, для перерахунку пенсії, згідно із постановою КМУ від 23.04.2012 року № 355.
Проте, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.06.2014р. у справі № К/800/59245/13 висловлена наступна позиція.
Вищий адміністративний суд здійснивши розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Болградського районного суду Одеської області від 10.12.2012р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013р. у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії , встановив, що 03.10.2012р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок пенсії з 01.09.2012р. з урахуванням 90% грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012р. №355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Постановою Болградського районного суду Одеської області від 10.12.2012р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Залишаючи касаційну скаргу Особи 1 без задоволення, а постанову Болградського районного суду Одеської області від 10.12.2012р та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013р без змін., Вищим адміністративним судом зазначено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу» було затверджено порядок призначення (перерахунку) пенсій та визначено складові грошового забезпечення для призначення та перерахунку пенсій. На підставі цієї постанови з 01.01.2008 органами Пенсійного фонду України було проведено перерахунок вже призначених пенсій. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2012р. №355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» установлено з 01.07.2012 року підвищення до пенсій, призначених до зазначеної дати відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім пенсій, призначених військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, у розмірі 11 відсотків пенсій, обчислених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону, збільшення його з 01.09.2012 року до 23 відсотків та з 01.01.2013 року до 35 відсотків. Пунктом 2 вищезазначеної постанови передбачено, що при цьому розміри пенсій, обчислені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням доплат до попередніх розмірів пенсій згідно з пунктом 4 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008р. № 45, та підвищень, передбачених абзацом першим цього пункту, не можуть перевищувати розміри пенсій, обчислені відповідно до Закону, виходячи з грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за відповідними посадами військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу станом на 01.04.2012 року.
Отже, Вищий адміністративний суд України зазначає, що вказаним пунктом було встановлено, що розміри пенсій з урахуванням підвищень, встановлених пунктом 1 цієї постанови не можуть перевищувати розміри пенсій, обчислені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. № 1294. Крім того, згідно із частиною 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Таким чином, Постанова КМУ № 355 від 23.04.2012р. встановлює лише підвищення до пенсії у відсотковому відношенні до розмірів пенсії, а Кабінет Міністрів України нових рішень про зміну розмірів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.01.2008р. не приймав.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2013 року позовні вимоги Лавренюка О. П. до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа - Київський обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії у зв'язку із збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців з 01 лютого 2013 року; зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу, згідно ч. З ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення наданої Київським міським військовим комісаріатом від 24 травня 2012 року виходячи з: посадового окладу - 605,00 грн., військове звання - 65,00 грн., процентна надбавка за вислугу - років - 35% - 234,50 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 50% - 452,25 грн., офіцер, прапор. 1 класу - 8% - 48,40 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 10% - 60,50 грн., льотний стаж при виконанні польотів - 35% - 211,75 грн., премія - 125% - 756,25 грн.
Київським апеляційним адміністративним судом апеляційну скаргу відповідача задоволено, постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24. грудня 2013 року скасовано, позовні вимоги про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01 лютого 2013 року по 30 квітня 2013 року залишено без розгляду, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – відмовлено у повному обсязі. .
Колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Суд першої інстанції, задовольнивши вимоги, виходив з того, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до довідки Київського міського військового комісаріату №128062 від 24 травна 2012 року про розмір грошового забезпечення. У відповідності до ч. З ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок,, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Пунктом 1 Порядку ведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №45 від 13 лютого 2008 року, встановлено, що перерахунок раніше призначених відповідно до зазначеного Закону пенсій проводить у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорії військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із веденням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок,доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення. Виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45, від 07 листопада 2007року№ 1294 логічним та обґрунтованим є висновок, що обов'язковою ознакою конкретного виду грошового забезпечення для врахування його при обчисленні пенсії є постійний та щомісячний характер складової грошового забезпечення. Як вбачається з матеріалів справи, спір зводиться до можливості включення до грошового забезпечення премії в розмірі 125% від посадового окладу, передбаченої наказом Міністра оборони України від 26 березня 2012 року № 165 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2012 рік», оскільки всі інші складові грошового забезпечення залишились незмінні. Колегія суддів дійшла висновку, що премія, зазначена у довідці від 24 травня 2012 року « 128062 не є постійною виплатою, запроваджується лише на відповідний бюджетний рік, а відтак не підлягає включенню до грошового забезпечення при перерахунку пенсії, що вказує на відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу на підставі вищевказаної довідки. Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача за період з 01 лютого 2013 року по 30 квітня 2013 року потрібно залишити без розгляду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 99 та ч. 1 ст. 100 КАС України, так як пропуск строку звернення до суду є підставою для залишення позовних вимог без розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, тому постанова Бориспільського міськрайонного суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у позові.
Справи щодо оскарження дій Пенсійного фонду з приводу відмови поновити виплату пенсії, у випадку коли позивач виїхав на постійне місце проживання до іншої держави.
Аналіз судової практики показав, що суду першої інстанції по різному вирішувати справи даної категорії, внаслідок чого, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058.
В кожному конкретному випадку необхідно з’ясовувати чи укладався такий Міжнародний договір між Україною і тою державою куди виїхав на постійне місце проживання позивач.
Наприклад, Міжнародний договір між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладався.
Наприклад. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 20.09.2013року у справі № 761/20530/13-а Фурману Н.Й. відмовлено у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії протиправною та зобов'язання поновити виплату пенсії. Позов обґрунтовано тим, що позивач виїхав на постійне місце проживання до іншої держави Ізраїль, а відповідач припинив виплату пенсії..
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не виконані вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення(перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 20.09.2013року у справі № 761/20530/13-а - скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови в поновленні виплати пенсії позивачу. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд скасовуючи постанову суду першої інстанції зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 ч. 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» було визнано такою, що не відповідає конституції (неконституційною). Крім того зазначив, що посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не виконані вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є безпідставними, оскільки, відповідно до абз. 2 п. 16 вказаного Порядку, орган, що призначає пенсії, має право вимагати від заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 05.09.2013р. у справі № 2а-2615/11 висловив свою позицію щодо розгляду справ даної категорії.
Окремо необхідно звернути увагу на дотримання сторонами спору Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846. Виконання пенсійним органом положень вказаного Порядку має суттєве значення при вирішенні судами справ даної категорії.
Так, відповідно до ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно п. 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок), днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Відповідно до п. 37 Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 4).
Наприклад: Сиголов М. Г. звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо невнесення змін в Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11. 2005 року № 22-1 у відповідності до Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 року від 07.10.2009 року та бездіяльність Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу його заяви для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком як пенсіонеру, що проживає за межами України; зобов'язати Пенсійний фонд України внести та затвердити зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 стосовно громадян України, які проживають за кордоном, у відповідність до Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009року від 07.10. 2009року; зобов'язати Пенсійний фонд України визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України (за місцем проживання до виїзду за межі України) та зобов'язати його прийняти до розгляду необхідні документи для призначення пенсії за віком, призначити та виплачувати пенсію за віком.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він є громадянином України, і до виїзду на постійне місце проживання в Ізраїль проживав в України та набув трудовий стаж для отримання пенсії. Звернувшись 09.02.2014 р. до Пенсійного фонду України із заявою про зобов'язання управління Пенсійного фонду України за місцем його проживання до виїзду в Ізраїль призначити йому пенсію за віком, але Пенсійний фонд України своїм листом від 25.02.2014 року йому у задоволені вказаної заяви відмовив, посилаючись на те, що виплата пенсії за кордон діючим законодавством України не передбачена.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 14.05.2014 року в адміністративній справі № 757/9746/14-а відмовлено у задоволенні вищевказаного позову Сиголова М. Г.
Ухвалюючи вказану постанову Печерський районний суд виходив з того, що рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про призначення пенсії відповідачем не приймалося.
Проте, 09.07.2014 року Київським апеляційним адміністративним судом було скасовано вищевказану постанову Печерського районного суду м. Києва із посиланням на неповне з 'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та з ухваленням нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову Сиголова М.Г., якою визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не передачі уповноваженому територіальному органу заяви Сиголова М.Г. для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком як пенсіонеру, який проживає за межами України; зобов'язано Пенсійний фонд України передати уповноваженому територіальному органу Пенсійного фонду України для розгляду заяви Сиголова М.Г. про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов 'язкове державне пенсійне страхування», в задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.
Справи щодо оскарження дій Пенсійного фонду з приводу утримання з пенсії особи сум, яка виникла внаслідок переплати.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.09.2013 року у справі № 761/11587/13-а (провадження № 2-а/761/284/2013) (суддя Голік И.О.) в задоволенні позову Стеценко М.Є. до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі міста Києва про зобов'язання вчинити дії, а саме: припинити стягувати утримання з пенсії позивача суму в розмірі 27364,90 грн. було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач, будучи зобов'язаним інформувати відділ пенсійного забезпечення про зміни в трудовій діяльності, своїх обов'язків не виконав та не повідомив відповідача про своє працевлаштування за контрактом, внаслідок чого виникла переплата пенсії за період з 01.10.2004 року по 30.04.2012 року в розмірі 27365,84 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014року зазначену постанову суду було скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково та визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі міста Києва про зняття доплати до пенсії науковому робітнику Стеценко М.С., працюючій за контрактом протиправними, з припиненням стягнення цієї доплати. Скасовуючи постанову суду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував вимог статті 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», згідно із якою пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам відповідно до Закону призначається з дня звернення за призначенням пенсії та за умов звільнення з посади наукового (науково-педагогічного) працівника, за винятком осіб, які працюють за строковим трудовим договором (контрактом), що укладений після досягнення пенсійного віку.
Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи постанову першої інстанції, посилався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що мають значення для вирішення справи.
Непоодинокі спори фізичних осіб з пенсійним органом у разі відмови останнім у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з приводу не проведення підприємством атестації робочих місць, відповідно до Постанови КМУ № 422 від 01.08.1992р. «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», чи у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній про наявність відповідного пільгового стажу заявника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Постанови КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 вказаної постанови визначає, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006р. № 18-1 затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Отже, при вирішенні вищевказаних справ, суди повинні дотримуватися зазначених норм закону.
Крім того, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 20.02.2013р. у справі № к/9991/23947/12-с висловив позицію, що непроведення або несвоєчасне проведення керівниками підприємства атестації робочих місць не може позбавити права позивача на соціальний захист щодо вирішення питання надання йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Наприклад: Менським районним судом Чернігівської області від 13.07.2013р. (№ 2-а/738/18/2013) частково задоволено позовні вимоги до Управління пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови зарахування до страхового стажу періоду навчання в технікумі, зобов'язано відповідача зарахувати до загального трудового стажу період навчання в технікумі та зробити перерахунок пенсії.
Згідно п. 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013р. та Ухвалою Вищого адміністративного суду від 13.02.2014 року рішення Менського районного суду залишено без змін.
Спори фізичних осіб з пенсійним органом з приводу зарахування до стажу роботу в районах Крайньої Півночі в полуторному розмірі.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону Україні «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» встановлено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Згідно п. «д» ст. 5 Указу Президії Верховної Ради, ПВР СРСР «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі, зараховується один рік праці за один рік шість місяців при нарахуванні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком.
Відповідно до Інструкції «Про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», затвердженої 16 грудня 1967 року, пільги, встановлені ст. 5 вищезазначеного Указу, надаються особам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі при умовах укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах на строк не менш ніж на 3 роки. У випадку відсутності трудового договору, надається довідка, яка підтверджує розповсюдження на працівника пільг, передбачених для працюючих на Крайній півночі та місцевості, порівняної до районів Крайньої Півночі.
Отже, позивач має право на обрахування стажу в полуторному розмірі лише при умові укладення трудового договору про роботу в цих районах на строк не менш ніж на 3 роки.
Вказана позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 17.09.2014р. у справі № 2а-2062/11.
З приводу справ, що розглядаються в окружних адміністративних судах слід зазначити, що взагалі це справи:
- щодо дій органів Пенсійного фонду України щодо нарахування до відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до п. "б" - "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ;
- несплата роботодавцями до органів Пенсійного фонду України фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених працівникам на пільгових умовах у відповідності до пункту "б" - "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ;
- несплата роботодавцями до органів Пенсійного фонду України заборгованості з відшкодування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим працівникам згідно Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 13.12.1991 року № 1977-ХІІ та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших нормативних актів, на яку має право науковий працівник;
- здійснення переплати пенсій органами Пенсійного фонду України.
Аналіз судової практики показав, що більшість адміністративних справ, які надходили за вказаний період до окружних адміністративних судів стосувалися звернень саме Управління Пенсійного фонду України за порушення законодавства у сфері відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 1 та списком № 2.
Наприклад: Адміністративній справі № 823/157/14 управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Полімер» заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій по списку № 2 за період з грудня 2013р. по січень 2014р. на загальну суму 3 999,75 грн.
В обґрунтування вимог позивач посилається на ті обставини, що відповідач, як платник збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та юридична особа, працівникам якої призначено пенсії на пільгових умовах відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. 6 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» зобов'язаний щомісячно відшкодовувати Пенсійному фонду України фактичні витрати на їх виплату та доставку. Розмір фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій зазначається у розрахунках пенсійних витрат, які надаються позивачем відповідачеві щомісячно. В порушення вказаного обов'язку, відповідач не відшкодував позивачеві фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених його колишнім працівникам по списку № 2 за період з грудня 2013 року по січень 2014 року на загальну суму 3 999,75 грн., що спонукало управління звернутись до суду.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та юридична особа, працівники якого вийшли на пільгову пенсію, зобов'язаний відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на виплату та доставку пільгових пенсій цим працівникам.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 р. апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 року залишено без змін.
Прикладом задоволення позовних вимог даної категорії спорів є справа №810/70/14-а за позовом Заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області до Відкритого акціонерного товариства «Іскра» про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій по Списку № 1 в сумі 60 182,41 грн. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 вказаний позов задоволено, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 р. - залишено без змін.
Взагалі позовні вимоги обґрунтовуються тим, що згідно даних особового рахунку страхувальника у відповідача утворився борг з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах праці та роботах із особливо важкими умовами праці за списком № 1, відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ ( далі - Закон України № 1788-ХІІ).
Наявність у відповідача заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 1 (№ 2), у відповідному розмірі повинен підтверджуватися відповідним доказом, наданими позивачем, зокрема, розрахунком, який повинен був вручений відповідачу.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої інстанції правильно зазначають, що в силу положень ст. 1 Закону України № 1058-ІУ, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-ІУ передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Коло осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, визначено, зокрема, п. «а» ч.І ст. 13 Закону України № 1788-ХІІ (список № 1).
Проте, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди п.п. 1 п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-ІV передбачено, що вказаним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України № 1788-ХІІ (ст.ст. 27 та 28). При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Порядок відшкодування страхувальниками витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах, визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1.
Підприємства відповідно до вимог п. 6.8 Інструкції щомісяця до 25-го числа повинні вносити до Пенсійного фонду України зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
Абзацом четвертим п.п. 1 п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-Г\/ прямо визначено обов'язок відповідача стосовно відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Іншим прикладом із судової практики щодо розгляду справ вказаної категорії є справа № 823/148/14 за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області до ТОВ «Агрофірма «Мельниківський тваринницький комплекс» про стягнення боргу на покриття фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій по списку № 2 на загальну суму 2 177,94 грн.
В обґрунтування вимог позивач посилався на ті обставини, що відповідач, як платник збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у строк до 25-го числа поточного місяця не відшкодував позивачу фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», його колишнім працівникам.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.02.2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому, суд послався на ті обставини, що законодавчо встановлено обов'язок суб'єктів господарювання, які використовують працю найманих працівників, відшкодовувати фактичні витрати органів Пенсійного фонду на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пунктів «а», «б» та «з» ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечення». Натомість пенсії, призначені відповідно до пункту «ж» ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2005 року виплачуються за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок Пенсійного фонду, тому відшкодуванню не підлягають. Оскільки пенсія Васюрі О.І. (колишньому працівнику ТОВ «Агрофірма «Мельниківський тваринницький комплекс») призначена відповідно до пункту «ж» ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечення», відповідач не зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на її виплату та доставку.
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що законодавство України по-різному регулює правовідносини у даній сфері, а саме п. 1 ст. 1 та п. 1 ст. 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» визначають, що джерелом відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є суб'єкт господарювання, який використовує найману працю, в той час, як абзац 5 підпункту 1 пункту 2 розділу XV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає таким джерелом Державний бюджет України, а тому, враховуючи колізію правових норм, застосуванню підлягають положення Закону, який прийнятий пізніше у часі, а саме Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.02.2014 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що на відповідача покладається обов'язок відшкодування управлінню Пенсійного фонду України фактичних витрат по виплаті і доставці пільгових пенсій колишнім працівникам підприємства, призначених на підставі ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції помилково встановив, що витрати на виплату та доставку пільгових пенсій мають компенсуватися за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств - платників фіксованого сільськогосподарського податку» визначає, що пенсії, призначені відповідно до пунктів «в» - «є» та «ж» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виплачуватимуться з 01.01.2006 року за рахунок коштів Державного бюджету України, але зазначена норма Закону не розповсюджується на дані правовідносини, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Агрофірма «Мельниківський тваринницький комплекс» не є платником фіксованого сільськогосподарського податку, а перебуває на загальній системі оподаткування, а тому відповідно до вимог абз. 4 п. 1 ст. 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників збору, визначених п.п. 1, 2 ст.1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Окружним адміністративним судам також підсудні справи за позовом органів Пенсійного фонду України до органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення суми витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва, в тому числі коли нещасні випадки з якими сталися на території республіки колишнього СРСР, сум державної адресної допомоги, а також допомоги на поховання.
Слід зазначити, що Верховний Суд України вже висловлював свою позицію з розгляду справ цієї категорії. Зокрема, у постанові від 20 листопада 2012 року (справа № 21-361а12) Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність стягнення з відділення Фонду на користь управління ПФУ витрат на доставку пенсій, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття та основного розміру пенсій.
Витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР) підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. (Постанова Верховного Суду України від 04.06.2013р. у справі № 21-150а13).
Проте, виникають випадки, коли суди першої інстанції приймають судові рішення без врахування позиції Верховного Суду України.
Наприклад. У справі №825/2818/13-а за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в М.Чернігові про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 було скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.08.2013, оскільки положення пункту 4 Порядку відшкодування витрат, якими передбачено, зокрема, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати Пенсійному Фонду України виплачену останнім суму основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки встановлене вказаним Порядком правило здійснення розрахунків на централізованому рівні розраховано на відсутність спору.
Значна кількість справ, що розглядались окружними судами, це справи з приводу оскарження фізичними особами-підприємцями вимог Управлінь пенсійного фонду про сплату недоїмки.
Згідно з ч. 4 ст. 4 України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Постановами Київського апеляційного адміністративного суду були скасовані постанови Чернігівського окружного адміністративного суду у справах №825/3213/13-а, №825/3159/13-а, №825/2670/13-а, №825/2698/13-а, №825/2405/13-а за позовом фізичних осіб-підприємців до управління пенсійного фонду про скасування вимоги про сплату недоїмки.
Звертаємо увагу, що для забезпечення однакового застосування законодавства під час розгляду та вирішення адміністративних справ, предметно підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, рекомендовано враховувати огляд судових рішень Вищого адміністративного суду України, ухвалених у касаційному порядку.
Узагальнення судової практики даної категорії містить інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 18.02.2014 № 212/11/14-14.
Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що одним із найголовніших завдань, що постають перед адміністративними судами України, є аналіз, вивчення і узагальнення судової практики. Реалізація цього завдання є особливо актуальною з огляду на чинність в Україні принципу загальнообов’язковості судових рішень, відповідно до якого рішення судів, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма державними органами, юридичними та фізичними особами. Саме тому єдина практика розгляду адміністративними судами адміністративних справ є запорукою утвердження режиму законності в України, що сприятиме підвищенню ролі судової влади в Україні, і зокрема, ролі судів адміністративної юрисдикції.
З метою єдиного застосування чинного законодавства України при вирішенні справ цієї категорії пропонується:
- із зазначеним узагальненням ознайомити суддів та помічників суддів Київського апеляційного адміністративного суду та відповідних окружних адміністративних судів Київського апеляційного адміністративного округу на нарадах;
- при необхідності надати відповідні рекомендаційні роз’яснення судам першої інстанції.
Додатки:
інформація стосовно статистичних даних судів першої інстанції та копії судових рішень цих судів.
Суддя Київського апеляційного
адміністративного суду О.В. Карпушова