Узагальнення про практику вирішення спорів щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів, за період з 01.01.2013р. По 01.07.2014р.

Метою даного узагальнення є сприяння виробленню однакового застосування норм податкового законодавства на стадіях розгляду справ по вирішенню спорів щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів, а також внесенню пропозицій щодо вирішення проблемних питань, які виникають під час розгляду даної категорії справ.

Інформацію по узагальненню судової практики в частині застосування податкового законодавства при вирішенні спорів щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів, було отримано від Окружного адміністративного суду м. Києва, Київського окружного адміністративного суду, Черкаського окружного адміністративного суду та Чернігівського окружного адміністративного суду.

У процесі узагальнення було надано правову оцінку рішенням судів Київського апеляційного адміністративного округу та з’ясовано основні проблеми і тенденції у діяльності цих судів при розгляді ними зазначеної категорії справ.

Так за даними статистичного дослідження на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва в період з 01.01.2013р. по 01.07.2014р. перебувало 111 справ зазначеної категорії, за результатом розгляду яких було ухвалено 82 постанови (із  задоволенням позову - 45, з відмовою взадоволенні позову – 37).

До Київського апеляційного адміністративного суду оскаржено 76 рішень, постановлених Окружним адміністративним судом міста Києва, з яких: скасовано – 7, змінено – 0, залишено без змін – 37.

За результатами касаційного перегляду 4 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без змін.

 Протягом 2013 року до Київського окружного адміністративного суду надійшло 67 позовних заяв, в яких предметом спору були правовідносини щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі за участю органів доходів і зборів, а за І півріччя 2014 року - 36 позовних заяв даної категорії справ.

За інформацією Київського окружного адміністративного суду, викладеною в листі від 11.08.2014р. № 04-18, більшість спорів стосувалися саме звернень податкових органів до юридичних та фізичних осіб – підприємців про стягнення нарахованих штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері грошового обігу та розрахунків.

Водночас, з аналізу судової практики за І півріччя 2014 року вбачається збільшення звернень до суду фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб до органів доходів і зборів про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності.

Чернігівським окружним адміністративним судом в період з 01.01.2013р. по 01.07.2014р. було розглянуто 9 справ зазначеної категорії, з яких: 3 справи – позов задоволено; 3 справи – в задоволенні позову відмовлено; 3 справи – позовну заяву залишено без розгляду.  

Протягом 2013 року та І півріччя 2014 року, з урахуванням залишку нерозглянутих справ у 2012 році, в провадженні Черкаського окружного адміністративного суду перебувало 32 справи зазначеної категорії, де предметом розгляду були спори щодо  грошового обігу та розрахунків, у тому числі за участю органів доходів і зборів.

Черкаським окружним адміністративним судом в період з 01.01.2013р. по 01.07.2014р. було розглянуто 28 справ по вирішенню спорів стосовно грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів, що складає 87,5 % від загальної кількості справ зазначеної категорії, з яких:

- 25 справ розглянуто по суті з прийняттям постанови, що становить 89,3 % від загальної кількості справ, по яких закінчено провадження;
- в 10 справах позовні вимоги задоволено (повністю або частково), що становить 40,0% від загальної кількості справ із прийняттям постанови;
- в 15 справах у задоволенні позовних вимог відмовлено, що становить 60,0% від загальної кількості справ із прийняттям постанови.

Між тим, Черкаським окружним адміністративним судом за результатом розгляду справи було постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду з підстав п. 4 ч. 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (3,6 %) та за результатом розгляду двох адміністративних справ постановлено ухвали про закриття провадження у справі з підстав пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (7,2 %).

До Київського апеляційного адміністративного суду оскаржено 16 рішень  Черкаського окружного адміністративного суду, з яких: скасовано – 6, змінено – 0, залишено без змін – 9.

Аналіз судової практики в адміністративних справах за позовами платників податків до органів доходів і зборів щодо правомірності їх рішень, дій чи бездіяльності в частині застосування штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері грошового обігу та розрахунків.

За змістом судових рішень, постановлених судами Київського апеляційного адміністративного округу, основними причинами виникнення спорів щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів, за період з 01.01.2013р. по 01.07.2014р., є насамперед незгода суб'єктів господарювання із  правомірністю рішень чи дій органів доходів і зборів в частині застосування ними штрафних санкцій за:

-    неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки;
-    перевищення лімітів залишку готівки у касах;
-    використання незареєстрованих, неопломбованих та непереведених у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій;
-    порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Між тим, у досліджуваній категорії справ Верховний Суд України усунув більшість  проблемних питань та розбіжностей у застосуванні законодавства, які існували при вирішенні даних спорів.

Так у Постанові №21-19а14 від 25.02.2014 р. Верховний Суд України висловив правову позицію щодо дотримання порядку ведення обліку товарних запасів, де зазначено, що обов’язок по веденню обліку товарних запасів не може покладатися на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, оскільки даного обов’язку повинні дотримуватися саме суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування та повинні вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Усунуті розбіжності і у застосуванні положень пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», про що зокрема висвітлено у Постановах Верховного Суду України №21-442а/13 від 17.12.2013 та №21-89а/13, 21-155а/13 від 16.04.2013, де зазначено, що за вчинення порушень, визначених п. 4 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», податковий орган може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Водночас, Вищий адміністративний суд України у справі №2а-829/11/2670 (колегія суддів касаційної інстанції: Степашко О.І., Острович С.Е., Моторний О.А.), скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вказав на недотримання судами норм матеріального та процесуального права при застосуванні положень п. 5 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки невиконання друку контрольних стрічок або їх не зберігання протягом встановленого терміну є єдиним триваючим правопорушенням незалежно від кількості не роздрукованих стрічок. При цьому, невиконання друку декількох контрольних стрічок є по суті вчиненням ряду тотожних одномоментних правопорушень, кожне з яких є юридично закінченим з часу не вчинення суб'єктом господарювання відповідної дії.

 Крім того, невиконання друку контрольної стрічки є самостійним протиправним діянням, яке не пов'язано з наступним або попереднім порушенням.

Отже, у разі встановлення факту невиконання друку контрольної стрічки на реєстраторі розрахункових операцій, або не забезпечення її зберігання протягом трьох років, до суб'єкта господарювання застосовується фінансова санкція за кожне зазначене порушення згідно п. 5 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Так у справі №826/14030/13-а Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів Вербицької О.В.. Маринчак Н.Є., Муравйової О.В. погодився із висновками судів попередніх інстанцій про законність податкового повідомлення – рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 17.06.2013 № 0000293930 в частині застосування штрафних (фінансових) санкціїй у розмірі 382 160 грн., оскільки відсутність реквізитів зумовлена насамперед технічними особливостями реєстратора розрахункових операцій, який був включений до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та у встановленому законом порядку зареєстрований в органах Державної податкової служби.

В іншій справі за №826/10978/13-а (головуючий суддя Федорчук Л.Б.) Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у скасуванні рішення про нарахування штрафних (фінансових санкцій), мотивуючи свої висновки тим, що факт відсутності реквізитів у фіскальних звітних чеках позбавляє права визнати їх фіскальними звітними чеками у розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Задовольняючи апеляційну скаргу суб’єкта господарювання, Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів Лічевецького І.О., Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е. скасував рішення податкового органу про нарахування штрафних (фінансових санкцій) та прийшов до висновку, що оскільки через реєстратор розрахункових операцій не було проведено жодної розрахункової операції по причині не відкриття зміни, а за вимогами п.п. 2, 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 р. №199 «Про затвердження вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування» для того, щоб реєстратор сформував та зареєстрував звіт необхідне здійснення хоча б однієї розрахункової операції, то в даному випадку не вбачається вина позивача у зв’язку з відсутністю реквізитів у фіскальних звітних чеках.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на неправомірність застосування штрафу за кожний випадок не забезпечення своєчасного роздрукування фіскальних звітних чеків, оскільки вказане правопорушення є триваючим (Дана позиція викладена також у постановах Верховного Суду України №21-442а 13 від 17.12.2013 р. та від 16.04.2013 р. №21-89а/13, 21-155а/13).

Що ж стосується правомірності вирішення спорів за участю податкових органів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, слід зокрема зазазначити, що з огляду на практику минулих років вбачається відсутність проблематики застосування законодавства у даних правовідносинах. Як правило, підставами для скасування судових рішень стає різна оцінка судами доказів та неповне з'ясування  обставин справи.

Яскравим прикладом цього є справа № 826/802/14 (головуючий суддя Клочкова Н.В.) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтра-Трейдінг" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.08.2013 № 38526552206 в частині, № 38626552206, від 14.01.2014 № 5126552206, № 5226552206, № 5026552206, в частині, що стосується нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Суд першої інстанції задовольняючи даний позов прийшов до висновку, що оскільки між позивачем та його контрагентом – нерезидентом було здійснено залік зустрічних однорідних вимог, то відповідно у нього була відсутня заборгованість та не порушено строки у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В., Сорочка Є.О. дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 01 квітня 2014 року прийшов до висновку, що  нарахована позивачем премія нерезиденту за досягнення у виконанні річного плану продажу не є експортною чи імпортною операцією, а відтак заборгованість з виплати такої премії нерезиденту та дебіторська заборгованість нерезидента не можуть вважатись зустрічними однорідними вимогами.

Аналіз судової практики у справах за позовами органів доходів і зборів  до платників податків, пов’язаних із здійсненням податкового контролю за трансфертним ціноутворенням.

Податковий контроль за трансфертним ціноутворенням передбачає коригування податкових зобов’язань платника податків до рівня податкових зобов’язань, розрахованих за умови відповідності комерційних та/або фінансових умов контрольованої операції комерційним та/або фінансовим умовам, які мали місце під час здійснення зіставних операцій, передбачених цією статтею, сторони яких не є пов’язаними особами.

Визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами, встановленими пунктом 39.3 Податкового кодексу України, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 39.1.3. Податкового кодексу Країни, ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне або платником податків використано ціну, зазначену в договорі про взаємне узгодження цін під час здійснення контрольованих операцій, порядок укладення якого визначено пунктом 39.6 цієї статті, та ціну, зазначену в такому договорі, не може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.

У разі застосування платником податків під час здійснення контрольованих операцій цін, що не відповідають рівню звичайних цін на відповідні товари (роботи, послуги), та якщо внаслідок такої невідповідності виникає заниження податкового зобов’язання, платник податків має право самостійно провести коригування податкових зобов’язань і сплачених сум податку відповідно до підпункту 39.5.4 цієї статті.

Відповідно до п.п. 39.14, 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення – рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення – рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні – рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення – рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Відповідно до п.8 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями). Стаття 39 Податкового кодексу України набирає чинності з 01.01.2013 року.

Згідно з п.п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п.14.1.71 п.14.1 ст. 14, п.39.1 ст. 39 Податкового кодексу України, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь – якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 1.20.2. п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Положенням пункту 146.14 статті 146 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До договірної (контрактної) вартості включаються будь – які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь  яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів /послуг/.

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає сасе на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Наявним прикладом щодо застосування звичайної ціни товару є справа № 810/4664/13-а за адміністративним позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області до Приватного акціонерного товариства «Росава» (далі по тексту - ПрАТ «Росава») про підтвердження правомірності нарахування податкових зобов'язань, стягнення заборгованості.

За наслідками розгляду даної справи Київський окружний адміністративний суд ухвалив постанову від 19 вересня 2013 року, якою відмовив в задоволенні вимог адміністративного  позову.  

При розгляді зазначено справи судом першої інстанції прийшов до висновку, що згідно наданих до перевірки документів ПрАТ “Росава” проводило реалізацію ідентичних автомобільних шин та камер TOB “Валса” у відповідних періодах за цінами, що значно перевищують собівартість. Наприклад а/ш 175/70 R13 BC – 11: собівартість – 181.03 грн., а ціна продажу ТОВ “Валса” складає 240, 5 грн.; водночас ціна продажу ПРАТ “Білоцерківська ТЕЦ” складає 156,36 грн.

Крім того, суд першої інстанції в своєму рішенні послався на те, що ПрАТ “Росава” до перевірки були надані експертні висновки Київської обласної регіональної торгово-промислової палати щодо моніторингу вартості автомобільних шин виробництва ПрАТ “Росава”, однак при проведенні аналізу було встановлено, що реалізація автошин та камер ПрАТ “Білоцерківська ТЕЦ” проводилась за цінами, нижчими ніж вказані у вказаних експертних висновках.
За результатами апеляційного перегляду згаданого судового рішення Київським апеляційним адміністративним судом було ухвалено постанову від 26 лютого 2014 року, якою скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та ухвалено нову постанову, якою задоволено позовні вимоги Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області у даній справі.  

Судом апеляційної інстанції в своєму рішенні зауважив, що при здійсненні господарської діяльності основною діловою метою платника податків є отримання прибутку. Відповідно до зовнішній інформаційних джерел ПрАТ «Росава» та ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ» є «пов'язаними особами» та належать до фінансово-промислової групи «Фінанси та кредит». Отже, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, вищеописані господарські операції даних підприємств здійснювались з метою зменшення бази оподаткування та мінімізації податків, у тому числі і  ПДВ, а відтак  господарські операції по реалізації автомобільних шин та камер власного виробництва пов'язаній особі ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ» за ціною, нижчою за звичайну (собівартість) здійснювались відповідачем лише з метою одержання податкової вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ та є збитковими операціями. У зв’язку з цим,  така «господарська» діяльність ПрАТ «Росава» спрямована винятково на зменшення бази оподаткування та не має під собою розумної, економічно - обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової мети.

Аналіз судової практики у справах за зверненням органів доходів і збоів  до платників податків, пов’язаних з дотриманням  порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 № 637 (далі – Положення), оприбуткування готівки – проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 2.6. Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Згідно з пунктом 7.3 Положення, відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців, керівників підприємств. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку.

У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно з законодавством України.

Абзацом 3 статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (із змінами і доповненнями) встановлено, що за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки до фізичних осіб-громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійних представництв нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Таким чином, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій.

Невиконання будь – якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).

Вказані норми знайшли своє втілення у справі № 823/1087/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Галамед” до Державної податкової інспекції у м. Черкасах головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2012 року № 0000792213 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11511 грн. 25 коп.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року  позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Галамед” задоволено.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на момент вирішення питання про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій повинен був виходити із пріоритетності законів над підзаконними нормативно – правовими актами, яким є Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм зарегулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року № 436/95 та застосувати штрафні (фінансові) санкції у відповідності до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”             № 265/95-ВР від 06.07.1995 року.

За результатом апеляційного перегляду вищевказаного судового рішення, Київським апеляційним адміністративним судом було ухвалено постанову від 02 жовтня 2013 року, якою скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Галамед” відмовлено.

Підставою для скасування постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року стала правова позиція,  викладена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 р. № 21-400а12, де зазначено, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).

Висновки і пропозиції

Серед спорів, пов'язаних з застосуванням податкового законодавства щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів, у практиці судів Київського апеляційного адміністративного округу за період з 01.01.2013р.  по 01.07.2014р. переважали здебільшого спори, пов'язані із застосуванням положень Податкового кодексу України та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», значну частину яких складають спори за позовами суб'єктів господарювання з податковими органами. За результатом розгляду таких спорів суди нерідко встановлювали випадки неправомірного застосування штрафних санкцій та як наслідок прийняття органами доходів і зборів незаконних рішень.

Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України органи доходів і зборів в непоодиноких випадках не надають належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.

При цьому, нехтуючи вимогами Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, органи доходів і зборів в непоодиноких випадках формують висновки лише на підставі пояснень фізичних осіб-підприємців та на підставі інших актів перевірки.

Між тим, з аналізу судової практики вбачається, що суди Київського апеляційного адміністративного округу здебільшого дотримуються норм матеріального та процесуального права при вирішенні спорів щодо грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів, що сприяє оперативності та ефективності розгляду даної категорії справ.

Крім того, постійна динаміка розвитку та багатогранність суспільних відносин потребують постійного вдосконалення чинного законодавства, а тому судді повинні вдосконалювати свої знання та чітко дотримуватись процесуальних норм при розгляді спорів у сфері грошового обігу та розрахунків, у тому числі спорів за участю органів доходів і зборів.  




Суддя                                                                                                     І.Й. Петрик