Залишити не можна звільнити

Перед тим, як почати свою розповідь, хочу наголосити, що мій заголовок спеціально не містить розділових знаків. Чому? Зрозумієте згодом :)

Наш день був наповнений цілковитою офіційністю та серйозністю. Будівля Вищої ради юстиції відразу справила неабияке враження своєю вишуканістю та строгістю. Уперше довелося побувати на такому заході – засіданні Вищої ради юстиції. Як ми дізнались, це колегіальний і незалежний орган України, відповідальний за ухвалення рішень при порушеннях суддями і прокурорами вимог щодо їх обов’язків. Рада розглянула матеріали стосовно звільнення суддів з посад за різними обставинами: у зв’язку з поданням заяв у відставку, про звільнення за власним бажанням, за дисциплінарними справами, які були відкриті за заявами, скаргами та за зверненнями різних органів, судів та установ.

Ми потрапили на розгляд справи судді Шевченківського районного суду міста Києва Наталії Волокітіної. Суддя не була присутньою, замість неї було троє представників, які, варто зауважити, дуже емоційно та аргументовано захищали її інтереси, використовуючи такі влучні фрази, як: «Вона їздить на маршрутці, не має власного житла, є дуже чесною та за час своєї роботи жодного разу не притягалася до відповідальності. Просто опинилась не в тому місці і не в той час. Ця суддя є професійною, ще багато чого зможе зробити для держави. Тут відсутній склад дисциплінарного проступку».

Монотонно точно не було: представники всіляко намагалися наполягати на своєму, поводили себе досить гаряче та емоційно, дали оцінку доповідачеві цієї справи – одному із членів ВРЮ, доказуючи це тим, що його доповідь не містить конкретних даних і висновків, та почали ставити питання раді, демонструючи свою незгоду. На це представники останньої відповіли досить стисло: «Ви в суді також ставите запитання? Ви не маєте права оцінювати та аналізувати доповідь члена ВРЮ». Повернувшись із нарадчої кімнати, рада прийняла рішення внести подання про звільнення судді. Члени ВРЮ прокоментували своє рішення: для підсудного вона обрала міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але в своєму рішенні не обґрунтувала, чому саме варта, а не домашній арешт.