Любов до чужої країни, або справа одного іммігранта

Він громадянин Народної Республіки Бангладеш, і його історія з отриманням статусу біженця в Україні розпочалася півтора року тому. Зараз на його руках рішення суду апеляційної інстанції. Розповідаємо, як усе почалося.

Суд встановив, що чоловік у червні 2018 року нелегально перетнув український кордон, не маючи документів. Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення про депортацію іноземця за межі України й затримання в пунктах тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) терміном на шість місяців. До цього він з квитком футбольного фана вилетів зі своєї країни до Російської Федерації транзитом через Дубай.

Із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чоловік звернувся в лютому 2019 року – фактично за місяць після звільнення з ПТПІ й через вісім місяців з моменту нелегального перетину українського кордону.

Управління Державної міграційної служби (УДМС) у Чернігівській області прийняло заяву від іноземця. Головна причина його звернення – прохання про захист від погроз і переслідування у своїй рідній країні. До приїзду в Україну чоловік перебував у Російській Федерації, куди за захистом не звертався. Жодних документів для підтвердження реальних загроз він не надав.

УДМС у Чернігівській області відмовило чоловікові в наданні статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту. Він вирішив оскаржити це рішення в Чернігівському окружному адміністративному суді. У своїй позовній заяві громадянин Народної Республіки Бангладеш просить скасувати висновок Державної міграційної служби та прийняти документи для визнання його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. Оскільки минув строк звернення до суду, чоловік подав заяву про його поновлення, і суд визнав указані причини поважними.

Чернігівський ОАС відмовив чоловікові в задоволенні позову. Позивач не є біженцем та не є особою, яка потребує додаткового захисту, згідно з п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як це питання регулюється в Україні?

Законодавство говорить, що біженцем є особа, яка перебуває поза межами своєї країни і не може туди повернутися через побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Особа, яка потребує додаткового захисту, – та, яка перебуває поза межами свої країни через побоювання, що до неї можуть застосувати смертну кару, фізичні тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або через загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Державна міграційна служба може відмовити в оформленні документів про визнання особи біженцем або такою, що потребує додаткового захисту, через відсутність підстав надати такий статус. Також можуть відмовити, якщо заявник видає себе за іншу особу.

У листі МЗС України від 21 червня 2017 року зазначено, що Народна Республіка Бангладеш не є проблемною в плані забезпечення базових прав людини, зокрема в політичній і громадській діяльності. Це незалежна держава в Південній Азії, яка межує з Індією й М`янмою. Це аграрно-індустріальна державна з економікою, що розвивається. Бангладеш є правовою державою, де працює система судових і правоохоронних органів. У країні не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також суперечок на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична й економічна ситуації є стабільними.

Як це регулюється в міжнародних документах?

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у розроблених пунктах і критеріях визначає, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину. Відтак обов’язок доказування належить саме їй. У заяві позивач указав причину, за якої він просить надати йому захист в Україні, а саме сімейна: його старший брат погрожує його вбити, існує загроза його життю й здоров’ю. Суд встановив: ні він, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, в акціях участі не брали. Тож причини, які чоловік вказує, щоб залишитися в Україні, не пов`язані зі страхом стати жертвою переслідуваннями за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань і не відповідають критеріям, визначеним п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Для надання статусу біженця насамперед важлива оцінка звернення особи, а не висновки про ситуацію, яка склалася в країні походження.

Таким чином Чернігівський окружний адміністративний суд відмовив громадянину Бангладешу в оформленні документів для отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Громадянин Бангладешу, який знову не погодився з рішенням, подав апеляційну скаргу. Шостий апеляційний адміністративний суд, ознайомившись з матеріалами справи, відмовив у задоволенні апеляційної скарги. Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції повною мірою встановив обставини справи й надав їм належну правову оцінку із дотриманням чинних норм матеріального та процесуального права.

Різна національна судова практика

Національна судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, є різною: деяким удається отримати судовий захист у судах апеляційної інстанції, інші повинні повертатися до своєї країни. Наприклад, Одеський апеляційний адміністративний суд розглядав справу шукача міжнародного захисту з Російської Федерації, який не може повернутися до своєї країни через власну опозиційну діяльність. Особа є активним членом громадських організацій «Самооборона Одеси» та «Всеукраїнська Організація Самооборона Майдану». Суд апеляційної інстанції залишив у силі постанову Одеського окружного адміністративного суду, якою останній зобов’язав ДМСУ розглянути питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Постанова суду набрала законної сили та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до законодавства.Чи буде скаржник подавати касаційну скаргу і відстоювати свої права у Верховному Суді?

Історія втікача з Бангладеша не поповнила практику позитивного розгляду справ біженців, але вона про верховенство права, зміцнення довіри до суду й захист громадян своєї країни.