Умисне вбивство: життя в очікуванні вироку

11 ранку за київським часом. Уже п’ять днів містяни гадають: смог чи просто туман накриває столицю. І вже більше року потерпілі чекають, коли нарешті почнеться розгляд справи про умисне вбивство групою з неменше, ніж п’яти осіб.

За 10 хвилин до початку засідання до зали підходить потерпіла зі своїм представник у суді. На жінці простий рожевий светр, злегка зібране волосся. Таких ви зустрінете в маршрутках і супермаркетах. Тільки, коли ви зустрінете, ви не подумаєте, що близьку їм людину вбили за змовою декілька чоловіків. Вони забили до смерті кийками й дерев’яними битами, а потім дев’ять разів вистрілили гумовими кулями у серце.

Хвилинами пізніше з ліфту виходять двоє підозрюваних й адвокат. «А чому адвокат один? — думаю я. — І чому в справі про умисне вбивство підозрювані заходять до залу суду з вулиці? Цікаво все у цих судах».

Спостерігаю за підозрюваними. Теж прості люди. Сьогодні зі схожими чоловіками стояла на зупинці зранку. На одному джинси, «шкірянка» коричневого кольору, светр, злегка пробивається щетина. Другий мало відрізнявся. Хіба що куртка чорна. Обидва дивляться у свої телефони. Це вже не вперше вони в залі суду, майже як вдома. І це видно. Жодного дискомфорту в рухах. Вони знають, куди сідати, коли вставати й що казати. Їхній адвокат – солідний чоловік. Костюм, борода, статна фігура. Почувається впевнено. Цікаво: ця впевненість у нього через якусь інформацію, яку знає тільки він?

Чекаємо на прокурора Максима Мещерякова. Уже давно за 11, але ніхто не поглядає на годинник. Метушиться секретарка, збирає документи, вмикає комп’ютер, перебирає папери в судді на столі.

І поки ми й досі чекаємо на прокурора, переглядаємо попередні ухвали з цієї справи. Дізнаємося, що прокурор клопотав про зміну запобіжного заходу із застави на тримання під вартою. Суд спочатку вирішив задовольнити це клопотання, але потім рішення змінив. Цікаво, що стало причиною такої зміни? Чому людина, якій «світить» довічне ув’язнення за особливо тяжкий злочин із застосуванням насильства, має можливість вийти під заставу? Хіба вартість людського життя 123 340 гривень?

Ось і прокурор. Можемо починати. «Встати, суд іде», — доноситься від секретарки. Усі піднімаються, колегія суддів займає свої місця. Головує суддя Тетяна Левицька. Вона перевіряє присутність. Дійшли до захисту підозрюваних. В одного адвокат на місці, а от в іншого — ні. «У нього раптово захворів хтось із членів родини, — підіймаючись за командою адвоката, звертається до судді підозрюваний. — Він мені зателефонував і сказав, що його сьогодні не буде». Яке прізвище адвоката, він не знає. Та й для чого. Захищати його сьогодні не треба буде. «Прошу про перенесення судового засідання», — із невпевненістю каже підозрюваний.

Суддя виносить прохання на обговорення. Прокурор обурюється: уже не вперше сторона підозрюваних затягує розгляд справи. Проте він знає, що за законом без адвоката розглядати справу не можна. І просить задовольнити прохання. Лише з вимогою: якщо на наступне засідання адвокат не прийде, надати безкоштовного, який точно ходитиме. З проханням прокурора погоджується представник потерпілої, а за ним – і сама потерпіла. Вона вже втомилася від судових засідань і, здається, не хоче сперечатися.

На інформацію, що у його колеги захворів хтось із родичів, адвокат одного з підозрюваних сказав такі слова: «Усі ми люди, і всі живемо на цій землі». Прозвучало це дивно і недоречно. Але, мабуть, на те він і адвокат.

Колегія суддів винесла рішення про перенесення. На грудень.

Ще два місяці. Смог (чи туман) розсіється, для когось почнеться час створення списку планів на наступний рік і підготовки до свят, а для родини потерпілої — це ще два місяці невизначеності й очікування, коли ж переможе справедливість.