Поняття та напрями модернізації законодавства про судовий захист прав суб’єктів підприємництва

Професор,завідувачка сектором
Інституту економіко-правових досліджень НАН України,
доктор  юридичних наук,

Зельдіна О.Р.

Суддя Київського апеляційного адміністративного суду,
 кандидат юридичних наук,

Хрімлі О.Г.

Модернізація (франц. modernisation, від moderne – новітній, сучасний) – це удосконалення, поліпшення, оновлення, зміна чого-небудь, приведення його у відповідність з сучасними вимогами і нормами, показниками якості [1, с. 402].

За останні декілька років термін «модернізація» широко увійшов до вжитку і використовується стосовно права такими авторами як В. К. Мамутов, А. В. Малько, А. Ю. Саломатін, Л.В. Голоскоков та іншими. Проте у даний сфери залишається  низка питань які потребують наукового вирішення та удосконалення на законодавчому рівні.

Мета даний  статті  на основі аналізу науковій літератури та законодавства визначить поняття та запропонувати напрями модернізації законодавства про судовій захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва.

А.В. Малько і А.Ю.  Саломатін розглядають модернізацію як історично тривалий і географічно розосереджений процес осучаснення права, пристосування його до реалій індустріального і постіндустріального суспільства [2, с. 12–21].

Під модернізацією права Л.В. Голоскоков розуміє таку модернізацію, яка забезпечить хоч би у деяких сферах права відносно швидке, без істотного запізнювання правове регулювання суспільних відносин, регулювання у реальному часі або навіть випереджаюче регулювання окремих суспільних процесів, які тільки починають позначати свої тенденції і потребують завчасної корекції, а не виправленню їх post factum, як це відбувалося раніше і відбувається сьогодні [3, с. 2].   

Згідно «Концепції модернізації господарського законодавства на базі Господарського кодексу» (проект) [4, с. 5] модернізація господарського законодавства припускає не просто підвищення якості законодавства або додавання нових можливостей правового регулювання, а підвищення його ефективності за рахунок формування нових типів взаємодії. Автори Концепції вважають, що все «те різноманіття завдань, які необхідно вирішувати на нинішньому етапі, повною мірою охоплюється поняттям модернізація господарського законодавства. Тому є підстави вважати, що модернізація цього законодавства – це адекватна відповідь на ті виклики, які встали перед ним в сучасних умовах» [4, с. 6].

На основі проведеного аналізу пропонується під модернізацією законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва розуміти сукупність заходів, направлених на підвищення ефективності норм права про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва з урахуванням нових умов розвитку економіки.   

Метою модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва є підвищення ефективності матеріальних і процесуальних норм права у цій сфері.

Для того, щоб забезпечити правову ефективність  необхідно в першу чергу уточнити, що в себе включає термін «ефективність норм права». Термін «ефективність права» (правових норм) широко використовується як у науці, так і у практиці. Проте чіткого визначення ефективності правових норм поки що не існує. До недавнього часу це поняття повністю або частково ототожнювалося з правильністю, обґрунтованістю самих норм права. Потім ефективність права почала трактуватися як результативність його дії у процесі використання. Таким чином, ефективність правового регулювання можна розглядати як відображення відносин між фактично досягнутим, істотним результатом і тією метою, для досягнення якої були прийняті відповідні правові норми [5, с. 16]. «Вибір тієї або іншої форми правового регулювання залежить від змісту регульованих відносин, а також від ряду інших умов, які разом узяті вимагають від законодавця вибрати для даних відносин саме такий, а не інший спосіб їх юридичної побудови, щоб зробити правове регулювання найбільш ефективним, доцільним, сприяючим прогресу, втіленню у життя ідеалів правового суспільства» [6, с. 34]. «Критерієм відповідності правового регулювання об'єктивним економічним вимогам є ефективність його дії на прогресивний розвиток цих відносин. Завдання правової науки – розробка шляхів забезпечення такої відповідності і такої ефективності» [7, с. 19]. «Теорія оптимального правового регулювання вимагає, щоб юридичні дослідження ґрунтувалися на аналізі суті регульованих правом відносин і прямували на досягнення відповідності регулювання цій суті, маючи на увазі, що право повинне використовуватися як засіб впорядкування суспільних відносин. Зрозуміло, це вимагає виходу за рамки власного права і правових категорій, розгляду відповідних економічних і політичних питань, вивчення ефективності права, його дії на життя і розробки необхідних корективів до чинного законодавства» [7, с. 17].

Для досягнення мети модернізації законодавства про  судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва необхідно вирішити наступні основні завдання.

По-перше, завданням модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва є забезпечення науково обґрунтованого правотворчого процесу. Саме у процесі правотворчої діяльності досягається вдосконалення матеріальних і процесуальних  норм права. «Удосконалення правового регулювання сприятиме подоланню  суперечностей у змісті правових норм, виключенню застарілих і створенню нових норм права, які відповідають  потребам економічного розвитку. Воно повинне бути  направлене на ліквідацію прогалин у правовому забезпеченні, створенню методично і термінологічно уніфікованих норм» [8, с. 15]. «Ефективність дії права на суспільні відносини забезпечується шляхом правотворчості, яка полягає у розробці й виданні нормативних актів, і організації реалізації юридичних норм у суспільному житті, їх фактичного перетворення у поведінці суб'єктів» [9, с. 91], «ефективність багато у чому визначається тим, які способи і принципи юридичної дії на поведінку учасників господарських відносин закладені у відповідних правових нормах» [10, с. 27].

Таким чином, у процесі  модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва необхідно створити науково обґрунтований і надійно керований правотворчий процес, який підняв би на новий якісний рівень правове регулювання  судового захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва і тим самим сприяв  активізації підприємницької діяльності і  стійкому зростанню економіки країни.

Забезпечити науково обґрунтований правотворчий процес можливо при дотриманні наступних умов:
а) правильний вибір мети, яка повинна бути досягнута у разі ухвалення даної норми права. Законодавець повинен чітко уявляти, що він хоче добитися шляхом ухвалення тієї або іншої норми права. При цьому мета повинна бути реально досяжною і відповідати рівню розвитку суспільних відносин. Необхідно також враховувати, що поставлена у нормі права мета повинна бути здійснена саме за допомогою правового регулювання. «Ефективність якої-небудь системи має дві сторони – внутрішню і зовнішню. Перша з них виражає результативність структури системи, а друга – функціонування системи з даною структурою. У цьому сенсі можна вважати ефективність структури системи умовою або засобом досягнення цілей функціонуючої системи» [11, с. 40]. Мета правових норм є критерієм оцінки їх ефективності. «Основним еталоном оцінки ефективності правової норми є мета, ради досягнення якої  ця норма створювалася» [5, с. 17]. Тому необхідно навчитися визначати мету підгалузей господарського законодавства, його інститутів, окремих нормативно-правових актів і конкретних правових норм [4, с. 7].

Таким чином, приймаючи будь-який нормативно-правовий акт, законодавець у першу чергу повинен визначитися з цілями, для досягнення яких розробляється даний документ.

б) правильний вибір правових засобів для досягнення поставленої мети. Щоб мета була досягнута, необхідно «мати адекватні їй засоби, що забезпечують цілісний вплив на господарські відносини» [10, с. 29].  

По-друге, завданням модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва  є забезпечення нового якісного рівня правореалізації. «Необхідно не тільки видати правові норми, але й гарантувати їх неухильне і правильне проведення у життя» [12, с. 7]. Забезпечення якісного рівня правореалізації можливо при дотриманні ряду умов:

а) своєчасне доведення норми права до адресата. Часто на практиці має місце ситуація, коли норма права доводиться до суб'єктів підприємництва через якийсь час після її набуття чинності, що суперечить законодавству України і не дає можливості своєчасно скоректувати підприємницьку діяльність, тому необхідно законодавчо забезпечити умови, що не допускають такого порушення законодавства;

б) створення спеціальних органів або наділення органів держави і посадових осіб відповідальністю за реалізацію правових норм. На сьогоднішній день відповідальність державних органів і їх посадових осіб за неналежне виконання норм права неадекватна збитку, який наноситься неправомірними діями уповноважених органів і посадових осіб, «серед головних проблем, які обумовлюють неефективність правового регулювання, слід назвати мізерні суми штрафів для посадових осіб і недосконалий механізм їх сплати» [13, с. 50];

в) виділення необхідних фінансових коштів для реалізації норм права. Багато правових норм для їх практичної реалізації вимагають первинних витрат держави, що на практиці найчастіше не виконується;

г) забезпечення розрахунку економічного ефекту від реалізації норм права. Згідно із Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. [14] обов'язковою умовою розгляду проекту нормативно-правового акту є підготовка аналізу регуляторного впливу даного проекту. При цьому слід звернути увагу, що при розрахунку економічного ефекту необхідно враховувати як прямі показники, тобто це засоби, які отримає держава від реалізації норм права, а також непрямі показники, тобто ефект мультиплікатора;

ґ) забезпечення стабільності правового регулювання. Ефективність правового регулювання залежить не тільки від якості правових норм, але й від умов, в яких функціонує право. Норми права, що постійно змінюються, негативно позначаються на економічному розвитку суспільних відносин, інвестиційному іміджі України. Враховуючи, що норми права про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва в основному знаходяться у кодифікованих актах, а саме: Господарський кодекс, Господарсько-процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства, то для вирішення цього питання  доцільно встановити спеціальний, складніший у порівнянні із загальним порядок внесення змін до кодифікаційних нормативно-правових актів.

Аналіз модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва, а також накопичений науковий і практичний досвід дозволяють стверджувати, що найбільш ефективним техніко-юридичним засобом є кодифікування  даного законодавства. Саме кодифікування дозволяє об'єднати процеси систематизації, оновлення, впорядкування законодавства. «Об'єднання у кодифікуванні впорядкування й оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш доскональну вищу форму правотворчості» [15]. Кодифікування, з одного боку, є операцією зі зведення різнорідних правових норм у форму єдиного цілого [16, с. 84], а з іншого – забезпечує високий ступінь досконалості законодавства, сприяє його вивченню й застосуванню. Як відомо із загальної теорії права, юридична техніка – це сукупність засобів і прийомів, використовуваних відповідно до прийнятих правил при розробці і систематизації правових (нормативних) актів для забезпечення їх досконалості. Найважливіший її різновид – законодавча (правотворча), зокрема, кодифікаційна техніка [17]. Кодифікування – це протилежність хаотичному прийняттю законів, зведення будівлі законодавства за певним продуманим проектом. Це вища форма систематизації законодавства, юридично-технічна форма нормотворчої діяльності [18, с. 98]. Кодифікування дає можливість комплексно, а не вибірково вирішувати проблеми правового регулювання і забезпечити єдність змісту і форми, оскільки за допомогою кодексу можливо і зібрати воєдино величезну кількість норм права про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва, і модернізувати їх з урахуванням економічних перетворень, що відбуваються в Україні. Кодекс – це форма, але форма не є щось другорядне, що не впливає на зміст. «Кодекс як форма організовує зміст, сприяє гармонізації, консолідації, компактизації законодавства і тим самим його вдосконаленню» [19, с. 7]. Про це свідчить досвід Німеччини, Франції, Австрії, які нещодавно модернізували свої кодекси, що регулюють господарську діяльність, істотно доповнивши їх. І економіка названих країн знаходиться на більш високому рівні, ніж у нас [20, с. 11].  

В Україні робота з кодифікування законодавства розпочалася ще на початку 90-х років. Політика кодифікування законодавства була закладена у Концепції судово-правової реформи, схваленою Верховною Радою України на початку 1992 р. Аналізуючи цю Концепцію, В.К. Мамутов зазначав, що вона ґрунтувалася на нашому власному досвіді, так що у цій частині наша правова політика аналогічна політиці більшості інших країн Європи і ніякої адаптації тут не потрібно. Навпаки, давно має місце відповідність. Треба тільки послідовно дотримуватися політики кодифікування [21, с. 8]. У процесі реалізації Концепції судово-правової реформи були прийняті ряд кодексів, а у 2003 р. після тривалого обговорення декількома скликаннями Верховної Ради України був прийнятий Господарський кодекс України [22], який став основою для вирішення безлічі проблем, що виникають при організації і здійсненні господарської діяльності. З першого січня 2004 р. кодекс набув чинності. Затвердження Господарського кодексу України сприяло підвищенню рівня стабільності законодавства, що має важливе економічне і юридичне значення, а також полегшує системне вивчення і подальше вдосконалення законодавства. Багаторічна практика господарювання продемонструвала позитивну роль кодифікування норм права. Господарський кодекс України зводить в єдину систему регулювання більше 200 законів про господарську діяльність. Затвердження Господарського кодексу стало основним етапом кодифікування господарського законодавства, який забезпечував корінну зовнішню і внутрішню переробку чинного господарського законодавства України. «Як відомо, масив господарського законодавства налічує багато сотень законів та інших нормативних актів. Кодифікувати цю множину потрібно і можна, але у декілька етапів. Створення Господарського кодексу України – це важливий, але все-таки не єдиний, а тільки перший етап кодифікування» [23, с. 65 ].

д) своєчасна розробка механізму практичного застосування норм права. Для досягнення ефективності необхідно забезпечити своєчасне ухвалення норм права, їх актуальність за формою і змістом правового регулювання [24, с. 112–113]. Як показує практика, інакше норма права залишається декларативною і не може бути реалізована, або у процесі реалізації створюється стільки невирішених проблем, що суб'єкт підприємництва  вимушений достроково відмовлятися від реалізації задуманого;

е) забезпечення гармонізації, уніфікації законодавства. На сьогоднішній день ряд правових норм, регулюючих ідентичні правовідносини, знаходяться у різних законодавчих актах, а в ряді випадків суперечать один одному, що негативно впливає на процес правореалізації. «Уніфікація правових норм могла б забезпечити різке скорочення їх числа, дозволила б відібрати найбільш ефективні норми і розповсюдити їх дію на однотипні відносини у всіх галузях господарської діяльності, полегшила б вивчення і застосування законодавства, тобто у кінцевому рахунку сприяла б підвищенню його ефективності» [7, с. 32]. «Перш за все необхідно докласти значні зусилля щоб поліпшити структуру самого господарського законодавства: за можливістю ліквідовувати невиправдану множинність його норм і нормативно-правових актів, їх розрізненість і суперечність, оскільки навіть деякі фундаментальні поняття у різних актах трактуються по-різному» [4, с. 12].  У вирішенні однієї з проблем – колосального об'єму, складності і суперечності нинішнього законодавства – іноді вже неможливо обійтися такими процедурами, як раціоналізація або оптимізація, бо застосування цих процедур часто лише погіршує ситуацію, оскільки нові норми часто суперечать діючим і збільшують складність і заплутаність законів. Тут потрібна саме глибока модернізація права, яка здатна привести хоч би у певній перспективі до радикальних результатів, нехай навіть в якихось окремих сферах права [3, с. 3].

У тому випадку, якщо вказані завдання модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва будуть вирішені, то це дасть можливість говорити про досягнення нового рівня нормативно-правового регулювання й реалізації права на судовий захист суб'єктів підприємництва.

Таким чином, щоб забезпечити ефективність законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва  необхідний взаємозв'язок процесу правотворчості і правореалізації. «Існує ряд показників як економічного, так і організаційно-правового характеру, без урахування яких неможливо правильно оцінити ефективність норм права. Причому при визначенні ефективності норм права необхідно враховувати особливості правотворчості і правореалізації» [9]. Дуже часто неефективність правотворчості і правореалізації є причиною провалу багатьох правильних економічних ідей [25].

Виходячи з вищевикладеного, можна виділити наступні напрями модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва:

1.    Забезпечення  стабільності матеріальних і процесуальних норм права про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва. Для вирішення цього питання доцільно встановити відповідальність  для суб'єктів законотворчості, які порушують принцип стабільності законодавства.

2. Виключення суперечності, невідповідності один одному норм права про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва.

3.    Забезпечення розумного балансу публічних і приватних інтересів у процесі встановлення матеріальних і процесуальних норм права про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва.

4.     Забезпечення оптимального співвідношення законів і підзаконних нормативно-правових  актів.

5.     Використання «пакетного» принципу» підготовки нормативно-правових актів при одночасному зменшенні кількості норм відсилань у самих нормативно-правових актах. Доцільно скоротити до мінімуму кількість відсильних норм права, що дозволить їх якіснішому застосуванню на практиці.

6.    Ухвалення реальних, а не декларативних норм права, що гарантують виконання судового рішення про захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва.  Відсутність дієвого механізму  виконання судового рішення не дозволяє його правильно і своєчасно застосовувати  на практиці і в результаті робить нікчемними, такими, що не мають практичної реалізації, норми права про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва.

7.    Координація і зближення національного законодавства України про судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва із законодавством країн ЄС з урахуванням специфіки розвитку  підприємництва України, а також особливостей сучасного етапу функціонування економіки України.

Підводячи підсумок можна  зробити  висновок, що практична реалізація запропонованих напрямів модернізації законодавства про судовий захист прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва  дозволить ефективно  вирішувати  існуючи проблеми і реально, а не декларативно захищати  права суб’єктів підприємництва в судових інстанціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т. / гл. ред. А.П. Прохоров. – Изд-е 3-е. – М.: Советская Энциклопедия, 1974. – Т. 16. – 402 с.
2. Малько А.В. Модернизация права в глобальном измерении / А.В. Малько, А.Ю. Саломатин // Модернизация права: зарубежный и отечественный опыт: сб. науч. ст. / отв. ред. А.В. Малько, А.Ю. Саломатин. – Пенза: Информационно-издательский центр ПГУ, 2004. – С. 12 – 21.
3. Голоскоков Л.В. Проблемы модернизации российского права информационными средствами: постановка задач / Л.В. Голоскоков // Труды юридического Северо-Кавказского университета: сб. науч. тр. Вип. 8. – Ставрополь: СевКавГТУ, 2005. – С. 1 – 11.
4. Концепция модернизации хозяйственного законодательства на базе Хозяйственного кодекса Украины (Проект) // Економіка та право. – 2006. – № 2. – С. 5 – 16.
5. Мельник М. Визначення ефективності правових норм / М. Мельник // Економіка, фінанси, право. – 2002. – № 3. – С. 16 – 18.
6. Черепахин Б.Б. К вопросу о частном и публичном праве / Б.Б. Черепахин. – М., 1994. – 34 с.
7. Мамутов В.К. Экономика и право: сб. науч. тр. / В.К. Мамутов. – К.: Юринком Интер, 2003. – 544 с.
8. Вашека Г.В. Інформаційні аспекти процесу створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон / Г.В. Вашека // Науково-технічна інформація. – 2000. – № 1. – С. 12 – 16.
9. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
10. Хозяйственное право / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин  и  др.; под  ред.  Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
11. Экономические санкции и дисциплина поставок / под общ. ред. Мамутова В.К. – К.: Наук. думка. – 1976. – 267 с.
12. Замойский И.Е. Эффективность хозяйственно-правовой работы / И.Е. Замойский. –К.: Наук. думка, 1982. – 170 с.
13. Миленький Н. Основные недостатки и причины недостаточной эффективности действующего законодательства об охране труда / Н. Миленький // Охрана труда. – 1997. – № 4. – С. 50 – 56.
14. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11.09.2003 р. № 1160-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
15. Зайчук О.В. Теория государства и права. Академический курс: учебник / О.В. Зайчук, Н.М. Онищенко. – К.: Юринком Интер, 2006. – 688 с.
16. Кабрияк Р. Кодификации. Статут / Р. Кабрияк. – М., 2007. – 475 с.
17. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2-х т. Т.2 / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. литература, 1982. – 360 с.
18. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / кол. авт. за заг. ред. О.І. Ющика. – К.: Парламент. вид-во, 2008. – 208 с.
19. Мамутов В.К. Важное направление правового обеспечения экономики – кодификация: науч. доклад / В.К. Мамутов; НАН Украины, Ин-т экон.-правовых исследований. – Донецк: Юго-Восток, 2009. – 34 с.
20. Мамутов В.К. Не распылять, а консолидировать / В.К. Мамутов // Закон и бизнес. – 2008. – 12 – 18 апреля. – C. 11.
21. Мамутов В.К. Полнее использовать технико-юридические средства совершенствования законодательства / В.К. Мамутов // Экономика и право. – 2008. – № 1. – С. 5 – 10.
22. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18; 19–20; 20–21. – Ст. 144.
23. Мамутов В.К. Хозяйственный кодекс в системе правового обеспечения экономики в Украине / В.К. Мамутов // Государство и право. – 2008. – № 6. – С. 65 – 72.
24. Чубенко А. Підвищення ефективності правового регулювання статусу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи / А. Чубенко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 112 – 114.
25. Зельдина Е.Р. Специальный режим хозяйствования: проблемы и пути их решения: монография / Е.Р. Зельдина; НАН Украины, Ин-т экономико-правовых исследований. – Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2004. – 247 с.