Класифікація правового примусу

Голова Київського апеляційного адміністративного суду

Горяйнов Андрій Миколайович 

У суспільстві права та свободи кожної людини існують, а іноді й перетинаються з правами та свободами інших членів суспільства. Учасник суспільних відносин не може бути абсолютно вільним при здійсненні належних йому суб’єктивних прав, адже його дії не повинні порушувати права інших суб’єктів. Як зазначається в науковій літературі, правопорядок у кожному суспільстві або державі зберігається завдяки правосвідомості або примусу. Безперечним є той факт, що чим вище рівень правосвідомості людей, тим меншою є сфера застосування примусових заходів з боку держави.

Примус як засіб впливу на поведінку суб’єктів притаманний будь-якому суспільству. Усталеним є визначення поняття примусу як впливу однієї особи на іншу с метою примусити її діяти (або не діяти) усупереч власної волі. Головною метою застосування примусових заходів є стимулювання учасників суспільних відносин до належної поведінки, перешкоджання порушенням суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, усунення негативних наслідків правопорушень. Проблема примусу досліджується на загальнотеоретичному та філософському рівнях, а також у різних галузях права: кримінальному, адміністративному, процесуальному тощо. При цьому, зазвичай, розгляд питання примусу обмежується  лише таким його видом як державний примус. Безперечно дія норми права та права в цілому як регулятора суспільних відносин, завжди забезпечується державно-правовим примусом. Однак, вплив на учасників суспільних відносин не обмежується лише з боку держави, її органів та посадових осіб. Такі категорії як «правовий примус» та «державний примус» співвідносяться як ціле та складова частина, оскільки зміст правового примусу не вичерпується державними примусовими заходами.

Примусові засоби, а отже й примус можуть бути класифіковані за різними критеріями.

1. Залежно від суб’єкта застосування примусових мір примус поділяється на публічний та приватний. Суб’єктом публічного примусу є держава, її органи та посадові особи. Особливістю цього виду примусу є те, що, по-перше, суб’єкт його застосування наділений владними повноваженнями, та, по-друге, застосування заходів примусу є його обов’язком. Суб’єктом приватного примусу виступає особа, яка не має владних повноважень, але яка відповідно до закону має право вчиняти пені дії примусового характеру по відношенню до іншого суб’єкта. Для цього суб’єкта застосування примусових заходів є правом, а не обов’язком. Прикладом приватного примусу є необхідна оборона в кримінальному праві (ст. 15 КК України), притримання в цільному праві (ст. 594 ЦК України) тощо.

2. Виходячи з критерію дотримання вимог закону при застосуванні примусу, останній можна класифікувати на правомірний (законний) та неправомірний (незаконний) примус. Правомірним є примус, що здійснюється у випадках, межах та порядку, встановленому нормою права. Неправомірним є примус, що здійснюється неналежним суб’єктом або з порушенням умов чи порядку застосування. Так, неправомірним, зокрема, є примушення особи до вчинення правочину шляхом застосування до неї насильства (ст. 231 ЦК України).

3. Як правило, підставою застосування до особи засобів примусового характеру є неправомірна поведінка цієї особи. Наприклад, у разі невиконання (неналежного) виконання договірного зобов’язання, на боржника покладається цивільно-правова відповідальність. Дослідження проблеми примусу здебільшого проводиться у межах інституту юридичної відповідальності та її галузевих видів. Однак, в окремих, встановлених законом випадках, примус може й не пов’язуватися з правопорушенням. Так, у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин у власника може бути примусово відчужене майно з метою суспільної необхідності (ст. 353 ЦК України).

4. Різноманітність суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права, а також специфіка засобів впливу на учасників цих відносин, дозволяють диференціювати примус за галузевим критерієм. Не зважаючи, на єдину спрямованість до стимулювання правомірної поведінки осіб, незалежно від того в яких правових відносинах вони перебувають, примус у цивільному, кримінальному, адміністративному та інших галузях права має специфічні ознаки та засоби реалізації.

5. Ефективність мір примусового впливу залежить й від того чи спрямовані вони до стимулювання позитивної, чи негативної поведінки суб’єкта. Так, у відносних відносинах, зокрема, договірних, сторони, як правило, примушуються до вчинення певних дій (позитивної поведінки). Учасники абсолютних відносин, наприклад відносин власності, повинні утримуватися від вчинення дій, що перешкоджають управомоченій особі здійснювати своє суб’єктивне право (негативна поведінка).
Вважаємо, що запропоновані класифікації мають теоретичні та практичне значення, оскільки дозволяють поряд з загальною характеристикою правового примусу виокремити специфічні ознаки та особливості застосування окремих видів примусових заходів.