Об'єктивні ознаки публічних закликів до вчинення терористичного акту

Суддя Київського апеляційного адміністративного суду,
кандидата юридичних наук

Епель О.В.

Ключеві слова: терористичний акт, публіч­ні заклики, об 'єкт злочину, об 'єктивна сто­рона злочину

Дослідження у сфері кримінально-правової характеристики об'єктивних ознак злочину, передбаченого ст.258-2 КК Украї­ни, обумовлені необхідністю вдосконалення законодавства, спрямованого на боротьбу з тероризмом та практики його застосування, оскільки чинним антитерористичним зако­нодавством передбачається кримінальна від­повідальність не тільки щодо осіб, які безпо­середньо вчинюють чи готуються здійснити терористичні акти, але й тих осіб, які сприя­ють поширенню терористичної діяльності. Одним із таких злочинів, що сприяє готуван­ню та здійсненню терористичного акту, є публічні заклики до вчинення терористично­го акту, ознаки якого встановлені в ст.258-2 КК України. Це обумовлює необхідність ви­значення в першу чергу об'єктивних ознак, тобто об'єкта та об'єктивної сторони цього злочину та складу злочину, тим більш, що в науковій літературі немає єдності у питані щодо досконалості цієї кримінально-правової норми.

Питанням щодо визначення об'єктивних ознак терористичних злочинів приділялася увага у роботі таких українських вчених, як В.Ф. Антипенко, В.І. Борисов, В.О. Глушков, В.П. Ємельянов, В.С. Зеленецький, В.В. Крутов, В.А. Ліпкан, С.М. Мохончук, Л.В. Новікова, В.Г. Пилипчук, М.В. Семикін, В.П. Ти­хий, О.В. Шамара та ін. При цьому значна увага приділялася розгляду об'єктивних ознак терористичного акту та інших злочинів терористичної спрямованості, створення те­рористичної групи чи терористичної органі­зації, втягнення у вчинення терористичного акту, фінансування тероризму. Що ж стосуєть­ся об'єктивних ознак публічних закликів до вчинення терористичного акту (ст.258-2 КК), то ці питання потребують значно більшої ува­ги у наукових розробках. Тому метою статті є дослідження об'єктивних ознак публічних за­кликів до вчинення терористичного акту.

При аналізі злочинів терористичної спря­мованості дослідники зазвичай звертають увагу на те, що це, в першу чергу, складні багатооб'єктні злочини, які посягають одно­часно на громадську безпеку, нормальне фу­нкціонування органів влади, життя і здоров'я громадян і залежно від того, охороні яких сфер життєдіяльності людей законодавець надає провідне значення, визначаються озна­ки основного об'єкта [1, с.113; 2, с.48; 3, с.74; 4, с.22]. При цьому в науковій літерату­рі встановлено, що тією сферою, якій на ду­мку законодавців (як вітчизняного, так і за­рубіжних), завдається найбільша шкода терористичними злочинами взагалі і терори­стичним актом зокрема, частіше за все ви­знається громадська безпека.

Однак, низка авторів, особливо з тих, хто безпосередньо займається питаннями проти­дії тероризму, піддали сумніву правильність такого рішення законодавців на тій підставі, що виходячи з обставин вчинення самого терористичного акту, порушення громадсь­кої безпеки виступає для терористів хоча і першочерговою, але фактично не основною, а допоміжною дією, засобом посягання на іншій об'єкт у складному злочині. У цьому зв'язку В.Ф. Антипенко робить такий висно­вок: «суспільна безпечність не може бути основним об'єктом тероризму... Залякуван­ня у тероризмі... виступає не самоціллю, а засобом досягнення мети впливу на основ­ний об'єкт, цим реалізується спонукання ві­дповідних осіб до вигідних для терористів рішень. Основним же об'єктом у тероризмі є національні та наднаціональні інститути (у їх різноманітних варіантах), посягаючи на які через дію на безпосередній об'єкт винні осо­би досягають чи прагнуть досягти головної цілі порушення їх недоторканості» [5, с.93].

Принципово погоджуючись з такою пози­цією, В.П. Ємельянов водночас стверджує, що при всій, так би мовити, науковій непра­воті, законодавець у цьому випадку цілком правий, коли відносить склад терористично­го акту до злочинів проти громадської безпе­ки і наводить на користь такого висновку на­ступні три аргументи:

по-перше, поміняти місцями фактично основний і додатковій об'єкти змушує зако­нодавча техніка, оскільки при тій ситуації, коли як основний об'єкт виступають в нескінченій чисельності різні національні і наднаціональні інституту тощо, засіб пося­гання на них шляхом порушення громадської
безпеки є одною загальною властивістю да­них злочинів, що можливо «винести за дуж­ки» та сформулювати самостійний склад злочину;

по-друге, тероризм частіше за все харак­теризує загальнонебезпечний засіб допоміж­ної дії, тому нерідко той об'єкт, на який те­рористи посягають шляхом посягання на громадську безпеку, не йде ні в яке порів­няння по мірі важливості з громадською без­пекою, а найбільш тяжкі наслідки настають саме в результаті посягання на громадську безпеку, тоді як фактично основному об'єкту часом реальної шкоди не завдається;

по-третє, включення складу терористич­ного акту не в розділ про злочини проти громадської безпеки, а в якійсь іншій, що мі­стить склади злочинів проти держави або проти миру та безпеки людства, призводить до того, що за основу беруться не найбільш типові випадки актів тероризму, а, навпаки найбільш тяжкі форми його прояву, в резуль­таті чого викривляється та штучно підвищу­ється ступінь суспільної небезпеки тих актів тероризму, які в дійсності не були спрямовані ні проти основ державності, ні проти міжна­родного правопорядку [4, с.24-25].

Сказане повною мірою має відношення і до визначення основного об'єкта дій, вказа­них у ст.258-2 КК України. Це пов'язано не тільки з тим, що ці дії безпосередньо «обслу­говують» терористичний акт, виступаючи певною забезпечувальною ланкою терорис­тичної діяльності, але і з тим, що публічні
заклики до вчинення терористичного акту, а також  розповсюдження,  виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матері­алів з такими закликами, породжуючи осіб та групи осіб, готових вчинити терористич­ний акт, самі собою створюють загрозу для громадської безпеки.

В свою чергу громадська безпека як об'єкт певного виду злочинів визначається в
науковій літературі по-різному.

Так, П.С. Матишевський визначив громад­ську безпеку як об'єкт злочину, яка припускає в життя певної системи заходів і створення необхідних умов, що забезпечують спокійне і безперешкодне функціонування державних і громадських підприємств, установ і організа­цій, а також спокій громадян  [6, с.6-8]. В.П. Тихий під громадською безпекою розу­міє систему суспільних відносин, що забезпе­чують відвернення й усунення загальної без­пеки насильницького завдання шкоди право охоронюваним інтересам взагалі [7, с.25]; ра­зом з тим він зазначає, що необхідно розріз­няти два виду благ, пов'язаних із потребою в суспільній небезпеці: по-перше, це захище­ність суспільства від небезпеки, по-друге, сам захист суспільства від небезпеки, бо са­ме наслідки цієї діяльності і є суспільна не­безпека як захищеність, певна якість суспі­льства [8, с.3]. М.В. Семикін зазначає, що громадська безпека як об' єкт злочину в реа­льній діяльності з'являється в усіх своїх ро­лях одночасно: як певна цінність, як благо і потреба, як захищеність суспільства від різ­них небезпек, як діяльність по запобіганню небезпекам, як суспільні відносини, що за­безпечують відвернення й усунення загальної небезпеки, як стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної дія­льності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань [9, с.93].

Аналізуючи вищевказані позиції вчених, А.Е. Ізетов висловлює таку думку: «Слід за­значити, що визнаючи поняття громадської безпеки, не можна виходити із системи захо­дів, які здійснюються державою або уповно­важеними на те установами, спрямованих на забезпечення безпечних умов життєдіяльно­сті людей, оскільки система заходів сама по собі не може виступати об'єктом криміналь­но-правової охорони внаслідок того, що при вчиненні злочинів проти громадської безпе­ки шкода завдається не цій системі, а саме стану громадської безпеки як певному без­печному стану різних сфер життєдіяльності людей. Вважаємо, що громадська безпека повинна відбивати стан захищеності об'єктів кримінально-правової охорони від суспільно небезпечних посягань, пов'язаних із викори­станням загально небезпечних джерел запо­діяння шкоди» [10, с.74].

Враховуючи викладене вважаємо за мож­ливе зробити висновок, що основним безпо­середнім об'єктом злочину, передбаченого ст.258-2 КК України, є громадська безпека як стан захищеності, в тому числі законом про кримінальну відповідальність, різномані­тних сфер життєдіяльності людей. Закликаю­чи інших осіб до вчинення терористичного акту, винна особа посягає на громадську без­пеку, захищеність суспільства, в цілому й окремих осіб, їх життя, здоров'я, соціально-політичну стабільність у суспільстві, пору­шуючи тим самим стан захищеності чисель­них сфер життєдіяльності людей.

Наступною об'єктивною ознакою публіч­них закликів до вчинення терористичного акту є об'єктивна сторона розглядуваного діяння.

При цьому слід мати на увазі, що в науко­вій літературі, присвяченої питанням проти­дії терористичним злочинам, здійснюється чітке розмежування між терористичним зло­чинами як явищем реальної діяльності і складом злочину, визначеним в законі. На­самперед вказується що, об'єктивна сторона злочину - це зовнішній бік (зовнішній вираз) злочину,  що  характеризується суспільно-небезпечним діянням (дією або бездіяльніс­тю), суспільно-небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням та суспіль­но-небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, а також вибірково застосова­ними засобами вчинення злочину. Ці елемен­ти притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Вони мають місце завжди, коли вчиняється злочин. Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння [4, с.26].

Об'єктивна сторона складу злочину, пе­редбаченого ст.258-2 КК України, містить ознаки кількох діянь, які в юридичній літе­ратурі поділяють по-різному. Так, в одному Науково-практичному коментарі до Кримі­нального кодексу України вказується, що об'єктивна сторона цього складу злочину виражається у двох формах: 1) публічні за­клики до вчинення терористичного акту; 2) розповсюдження матеріалів з такими за­кликами  [11,  с.914];  в іншому науково-практичному коментарі Кримінального ко­дексу України вказується на чотири форми об'єктивної сторони цього складу злочину, яка може виражатися у: 1) публічних закли­ках   до   вчинення   терористичного акту;
2) розповсюдженні матеріалів з такими за­кликами; 3) виготовленні таких матеріалів; 4) їх зберіганні [12, с.768]. Тобто, назва стат­ті певною мірою не відповідає її змісту, оскі­льки зміст статті включає ознаки значно бі­льшого кола діянь, ніж вказано в її назві.

Розглянемо ознаки цих діянь більш до­кладніше.

Публічні заклики до вчинення терористи­чного акту передбачають відкрите звернення до невизначеного або до значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляд чи ви­моги, спрямовані на те, щоб шляхом поши­рення їх серед населення чи його окремих категорії схилити певну кількість осіб до пе­вних дій.

У Великому тлумачному словнику сучас­ної української мови поняття «публічний» визначається таким чином: «Який відбува­ється в присутності публіки, людей; прилюд­ний» [13 с.1187], а поняття «заклик» так: «Звер­тання до певної групи людей, у якому в стислій формі висловлено провідну ідею часу, політич­ну вимогу, завдання; відозва, гасло. Прохан­ня, вимога розгорнути яку-небудь діяльність,
певним чином поводити себе» [13, с.395].

З цього випливає, що під публічними за­кликами до вчинення терористичного акту, як формою вчинення злочину необхідно ро­зуміти звернення до широкого кола людей з проханням, умовлянням, запрошенням, під­купом, вимогою (погрозою, примусом) вчи­нити терористичний акт [11, с.914]. При цьому злочин визнається закінченим з моме­нту проголошення цих закликів, незалежно від реакції тих осіб, до яких було звернення вчинити терористичний акт.

Публічні заклики до вчинення терористи­чного акту слід відрізняти від сумісного складу злочину втягнення у вчинення теро­ристичного акту, передбаченого ст.258-1 КК України. Справа в тому. що при публічних закликах відповідний вплив спрямований не на конкретну особу, а стосується невизначеного кола осіб. Тут винний своїми діями намага­ється справити відповідний вплив і добитися вчинення принаймні одного терористичного акту багатьма учасниками, пропагує тероризм
як спосіб досягнення індивідуальних або ко­лективних цілей. [12, с.768].

Також публічні заклики до вчинення те­рористичного акту слід відрізняти від таких складів злочинів, як публічні заклики до на­сильницької зміни чи повалення конститу­ційного ладу або захоплення державної вла­ди (ч.2 ст.109 КК), публічні заклики до вчинення дій з метою зміни меж території або державного кордону України (ст.110 КК), публічні заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295 КК). Особливість дій, передбачених ст.258-2 КК у тому, що тут здійснюються публічні заклики до вчинення такого специфічного діяння як терористичний акт, тобто діяння, ознаки якого мають місце в ст.258 КК Украї­ни, і яке у науковій літературі має назву «те­роризм у вузькому (власному) розумінні».

В якості взаємозалежних ознак тероризму у вузькому (власному) розумінні у науковій літературі вказуються такі ознаки: 1) вчинен­ня загально небезпечних (саме загально-небезпечних, а не будь яких суспільно-небезпечних) діянь або погроза такими, що породжують загальну небезпеку; 2) публічний характер виконання з претензією на широкий резо­нанс; 3) навмисне створення стану страху, напруженості на соціальному рівні, спрямо­ване на залякування населення або якоїсь його частини; 4) застосування насильства відносно одних осіб (невинних жертв) або майна з метою спонукати до певної поведін­ки інших осіб [4, с.10].

Тобто, відповідно до ознак ст.258-2 КК України публічні заклики повинні здійсню­ватися щодо вчинення саме терористичного акту (тероризму у вузькому розумінні) - і ні якого іншого злочину.

Розповсюдження матеріалів з закликами до вчинення терористичного акту (звернень, листівок, гасел, листів, магнітофонних касет, комп'ютерних компакт-дисків тощо) полягає в доведенні їх змісту - заклику до вчинення терористичного акту (актів) - до відома невизначеної або певної групи людей.

Для кваліфікації цього злочину має зна­чення спосіб публічних закликів та розпо­всюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні то­що, а розповсюдження матеріалів здійснюва­тися шляхом підкидання листівок до пошто­вих скриньок, розклеювання їх на дошках оголошень, розсилання листів певним гру­пам адресатів [12, с.248].

Виготовлення матеріалів охоплює як ав­торство (створення текстів, виготовлення оригіналів), так і тиражування чи розмно­ження відповідної продукції з метою розпо­всюдження.

Зберігання означає утримання матеріалів, які згодом мають бути розповсюдженими, в цілості - недопущення пошкодження таких матеріалів унаслідок дії природних чи техні­чних факторів убезпечення їх від сторонніх осіб тощо. [12, с.768].
Розповсюдження, виготовлення чи збері­гання відповідних матеріалів є закінченим злочину з моменту почасту зазначеного діяння.

Кваліфікований вид цього злочину перед­бачений ч.2 ст.258-2 КК і має місце у тих ви­падках, коли заклики до вчинення терорис­тичного акту доводяться до людей за допомогою засобів масової інформації. тобто телебачення, радіо, газет чи журналів, через мережу Інтернет чи інші засоби комунікацій, завдяки яким відповідна інформація може бути масово поширена.

Тобто склад злочину, передбачений ст.258-2 КК України, встановлює відповід­ність за публічні заклики до вчинення лише терористичного акту, хоча в реальній дійс­ності можуть мати місце публічні заклики до інших терористичних злочинів (захоплення заручників, створення терористичних груп чи терористичних організації тощо). Це яв­ний недолік цього складу злочину, тим більш, що у ст.5 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005 р. [14] рекомендується встановити в національних законодавствах відповідальність за публічні підбурювання до вчинення терористичного злочину, а не тільки терористичного акту.

Незважаючи на те, що Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму рекомен­дує встановити кримінальну відповідаль­ність за публічне підбурювання до вчинення терористичного злочину, у ст.258-2 КК Укра­їни встановлена відповідальність за публічні заклики до вчинення лише терористичного акту, що є недоліком цього складу злочину та потребує усунення і відповідного вдоскона­лення формулювання ознак ст.258-2 КК.

Публічні заклики до вчинення терористи­чного акту як різновид терористичних зло­чинів є багатооб'єктивним злочином, але ос­новним безпосереднім об'єктом у складі злочину слід визнати громадську безпеку як стан захищеності, в тому числі законом про кримінальну відповідальність, різноманітних сфер життєдіяльності людей.

Об'єктивна сторона складу злочину, що передбачає ст.258-2 КК України, містить ознаки кількох діянь: 1) публічні заклики до вчинення терористичного акту; 2) розповсю­дження матеріалів з такими закликами; 3) виготовлення матеріалів з такими закли­ками з метою їх розповсюдження; 4) збері­гання матеріалів з такими закликами з метою їх розповсюдження. Виходить, що назва статті певною мірою не відповідає її змісту, оскільки зміст статті включає ознаки значно більшого кола діянь, ніж вказано в її назві.

ЛІТЕРАТУРА
1. Ємельянов В. П. Злочини терористич­ної спрямованості / В. П. Ємельянов. - Х. : Рубікон, 1997. - 160 с.
2. Антипенко В. Ф. Тероризм: криміноло­гічна та кримінально-правова характеристика / В. Ф. Антипенко. - К. : НБУВ, 1999. - 60 с.
3. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом / В.А. Ліпкан, Д. Й. Никифорчук, М. М. Руде-нко. - К. : Знання України, 2002. - 254 с.
4. Ємельянов В. П. Терористичні злочини: кримінально-правова характеристика та пи­тання вдосконалення антитерористичного за­конодавства / [В. П. Ємельянов, Л. В. Новікова, М. В. Семикін] ; за заг. ред. В. П. Ємельянова. - Х. : Кроссроуд, 2007. - 216 с.
5. Антипенко В. Ф. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) / В. Ф. Ан­типенко // Право України. - 1999. - № 2. – C.92-95.
6. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопа­сности, общественного порядка и здоровья населения / П. С. Матышевский. - М. : Юрид. лит., 1964. - 160 с.
7. Тихий В. П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности / В. П. Тихий. -Х. : Вища школа, 1981. - 172 с.
8. Тихий В. П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки : конспект лекцій / В. П. Тихий. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 1996. - 69 с.
9. Семикін М. В. Створення терористич­ної групи чи терористичної організації: кри­мінально-правове дослідження / М. В. Семи­кін ; за заг. ред. В. П. Ємельянова. - X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - 145 с.
10. Ізетов А. Е. Втягнення у вчинення терористичного акту: кримінально-правове дослідження / А. Е. Ізетов ; за заг. ред. В. П. Ємельянова. - X. : Право, 2010. - 174 с.
11. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Дакор, 2008. - 1428 с.
12. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [за заг. ред. М. Г. Мельника, М. Г. Хавронюка]. - 6-е вид., перероб. та доп. - К. : Юрид. думка, 2009. - 1236 с.
13. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СБ) / ук­лад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. - 1736 с.
14. Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005 р. [Електронний ресурс].  Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cogi-bin/laws.