Позиція Шостого ААС у справі про відповідність символіки 14-ї гренадерської дивізії військ СС «Галичина» символіці націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму
З огляду на те, що було скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, а апеляційну скаргу задоволено частково, публікуємо позицію Шостого ААС (постанова складена в повному обсязі 28 вересня 2020 року).
Український інститут національної пам’яті направив лист-відповідь на звернення журналіста інтернет-видання «Страна. ua». У ньому останній просив голову інституту відповісти на запитання, чи підпадає символіка дивізії СС «Галичина» під ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Голова інституту надав відповідь про те, що з огляду на повний перелік, наведений у п.5 ч.1 ст.1 загаданого закону, символіка 14 гренадерської дивізій військ СС «Галичина» (1-ї Української дивізії УНА») відсутня, тому не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення або публічне використання якої в Україні заборонене.
Позивачка, вважаючи дії інституту, зокрема тлумачення чинного законодавства, з викривленням історичних фактів і пропагандою нацистської символіки щодо дивізії СС «Галичина», вчиненими поза межами компетенції, звернулася до суду.
Зважаючи на її доводи, колегія суддів зробила такі висновки.
Порушення прав позивачки має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Предметом оскарження в цій справі є відповідь голови інституту на звернення журналіста. Проте позивачка вважає, що дії відповідачів зачіпають її інтереси як громадянки України. Однак, за висновком суду апеляційної інстанції, вона не є учасником спірних правовідносин, жодних доказів того, що оскаржувана відповідь зачіпає саме її право, матеріали справи не містять, і позивачка їх не надала.
Окрім цього, посилання позивачки на норми ЗУ «Про суспільну мораль» не є обґрунтованими, адже цей закон захищає суспільство від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, а саме такої, що має сексуальний чи еротичний характер. Цей закон забороняє виробництво та розповсюдження продукції, що пропагує фашизм і неофашизм, водночас не містить визначення терміну «продукція, що пропагує фашизм і неофашизм». Тож оскаржувану відповідь голови інституту не можна ототожнювати з продукцією в розумінні закону про суспільну мораль.
Також неприйнятним є покликання позивачки на ЗУ «Про видавничу справу». Вона стверджує, що діями відповідачів порушено її право як видавця, оскільки позивачка є підприємицею за видом діяльності – видання книг. Проте позивачка звернулася до суду як фізична особа, а не підприємиця.
Відповідь голови інституту була надана на конкретне питання з огляду на вищезгаданий закон, що визначає перелік символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, використання якої заборонене в Україні.
Апеляційний суд зважав на те, що оцінка судом першої інстанції символіки конкретного війського підрозділу є виходом за межі своїх повноважень, оскільки суд перебрав на себе повноваження спеціалізованих наукових (дослідних) інститутів (установ), на які покладаються повноваження щодо експертної діяльності.
Прийняття законів і їх тлумачення виконують Верховна Рада України та Конституційний Суд України відповідно. Тож спірна відповідь інституту не є офіційним тлумаченням закону з боку держави.
З цих підстав рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року скасовано в частині задоволених вимог.