Угода про визнання вини у кримінальному процесі: досвід та практика застосування
Суддя Київського апеляційного адміністративного суду,
доцента кафедри кримінально-правових дисциплін, кандидата юридичних наук
Губська Олена Анатоліївна
У статті досліджується проблема застосування у кримінально-процесуальному законодавстві України такого нового процесуального механізму як «угода про визнання вини», що розповсюджений у багатьох країнах світу. Вивчаються та аналізуються можливі позитивні та негативні наслідки такого впровадження та шляхи вирішення проблеми у подальшому.
Ключові слова: угода про визнання вини, спрощена процедура судового розгляду, згода обвинуваченого на пом’якшення покарання, дії обвинувачуваних щодо відшкодування наслідків скоєного злочину та відновлення порушених прав потерпілих.
СОГЛАШЕНИЕ О ПРИЗНАНИИ ВИНЫ В КРИМИНАЛЬНОМ ПРОЦЕССЕ: ОПЫТ И ПРАКТИКА ПРИМЕНЕНИЯ
В статье исследуется проблема применения в криминально-процессуальном законодательстве Украины такого нового процессуального механизма как «соглашение о признании вины», который распространен во многих странах мира. Изучаются и анализируются возможные позитивные и негативные последствия такого внедрения и пути решения проблемы в последующем.
Ключевые слова: соглашение о признании вины, упрощенная процедура судебного разбирательства, согласие обвиняемого на смягчение наказания, действия обвиняемых относительно возмещения последствий совершенного преступления и возобновления нарушенных прав потерпевших.
PLEA AGREEMENT IN CRIMINAL PROCESS: EXPERIENCE AND PRACTICE
The article considers the problem of the possibility of a criminal-procedural legislation of Ukraine a new procedural mechanism as a "plea agreement", which is common in many countries around the world. Studied and analyzed the possible positive and negative effects of the testing and ways to solve problems in the future.
Keywords: plea agreement, a simplified procedure for the trial, the defendant agreed to mitigate the punishment of the accused with respect to compensation effects of the crime and the resumption of the violated rights of victims.
1. Постановка проблеми.
На даний час в засобах масової інформації публікуються чисельні наукові праці та дослідження, з яких вбачається, що однією з нагальних проблем в Україні, яку терміново необхідно вирішувати, є злочинність.
Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
З огляду на це постає проблема необхідності прискорення і спрощення судового провадження за умови забезпечення прав учасників процесу. На думку Пушкаря П.В. така проблема існує й в інших державах, в яких також намагаються знайти оптимальну модель процесуальної форми. Це особливо необхідно в тих справах, в яких до суду подаються достатні докази вини особи у вчиненні злочину, а сама вона її не заперечує, й тому можливо вирішити справу без повного судового розгляду [4, 3].
Так, наприклад, з цією метою часто використовують такий інститут як так звана “угода про визнання провини”, який є розвиненим у державах класичного обвинувального кримінального процесу, особливо в Англії та США. Процедури спрощеного розгляду кримінальних справ набувають все більшого розвитку в державах Європи, зокрема в Німеччині, Італії, Іспанії, державах Бенілюксу, в Польщі, Чехії, Словаччині та Росії.
2. Аналіз останніх досліджень і публікацій
Дослідженням питань реформування кримінального процесу займалися вчені-правники колишнього СРСР, держав СНД та України, зокрема: Ю.В.Баулін, Т.В.Варфоломеєва, Ю.М.Грошевий, В.Г.Гончаренко, К.Ф.Гуценко, В.Т.Маляренко, В.Н.Махов, О.Р.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.В.Молдован, В.М.Ніколайчик, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, І.Л.Петрухін, М.А.Пєшков, А.К.Романов, Х.У.Рустамов, А.В.Смирнов, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило та інші.
Крім того, питання застосування спрощених та скорочених процедур розгляду кримінальних справ, зокрема із застосуванням угоди про визнання вини, досліджувалися такими зарубіжними вченими: А.Альшулер, А.Гольдштейн, М.Філі, Л.Фрідман, М.Хейманн, Р.Веннігер, Д.Дресслер, Д.Ленгбайн, В.Макдоналд, Ч.Мірскі та Р.Скотт, Д.Болдуїн, Е.Доуб, С.Коен, М.Макконвілл, Д.Роулз, Е.Сандерз та Е.Ешвор, А.Ж.Арно і Р.Давід, Бертел, Б.Зварт, К.Вінгаерт та Н.Йорг , С.Трехселл та інші.
3. Виділення невирішеної раніше частини загальної проблеми
До проблем удосконалення кримінально-процесуального законодавства України, застосування нових положень щодо скороченого чи спрощеного провадження у кримінальних справах постійно звертаються провідні вчені-процесуалісти, зосереджуючи увагу на пошуках оптимальних кримінально-процесуальних форм, які б надали можливість більш раціонально і економно використовувати бюджетні видатки, що асигнуються на здійснення правосуддя, скоротити строки розгляду кримінальних справ, зняти надмірне навантаження з судів та суддів.
Необхідно зазначити, що у кримінальному процесі України вже існують положення щодо скорочення і спрощення провадження у кримінальних справах. Це і протокольна форма досудової підготовки матеріалів (розділ VII КПК України), і положення про примирення потерпілого із особою, що вчинила злочин (підсудним), яке тягне за собою відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття суддею (ч. 1 ст. 27, ст. 251, ч. 3 ст. 282 КПК), про примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 8 КПК, ст. 46 КК), і, нарешті, про можливість для суду не проводити судове слідство, обмежившись лише допитом підсудного, який повністю визнав себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні (ст.ст. 299, 301-1 КПК).
Якщо дослідити проект нового Кримінального процесуального кодексу України станом на 1 липня 2011 року, то необхідно в першу чергу звернути увагу на Главу 30 - Особливі порядки провадження в суді першої інстанції. У § 1 наведений спрощений порядок провадження щодо кримінальних проступків.
Так, у ст. 375 проекту КПК України зазначається, що Суд за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або прокурора має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників кримінального провадження, якщо обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфу.
Згідно із ст.. 376 проекту КПК України Суд у п’ятиденний строк з моменту отримання обвинувального акту з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок. Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин, зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками кримінального провадження. Суд має право призначити судовий розгляд у судовому засіданні обвинувального акту, який надійшов з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне. Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акту з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні не пізніше наступного дня після його винесення надсилається учасникам кримінального провадження. Вирок за результатами розгляду обвинувального акту з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених статтею 389 цього Кодексу.
Таким чином, приходимо до висновку, що у зв’язку з переосмисленням існуючих і пошуками нових процесуальних форм швидкого і ефективного здійснення правосуддя у кримінальних справах, в Україні актуальним є наукове дослідження угоди про визнання вини й аналогічних інститутів у кримінальному процесі зарубіжних держав, їх порівняння з відповідними положеннями чинного кримінально-процесуального законодавства України для визначення можливості й доцільності впровадження даного інституту в кримінальний процес України.
4. Формулювання цілей статті (постановка завдання)
Цілями даної статті є аналіз чинного законодавства, прийнятого після ухвалення Конституції України, що дозволить дати відповідь на питання щодо можливості запровадження до чинного законодавства України такого нового інституту як «угода про визнання вини», що укладається між обвинуваченим чи його захисником з одного боку та прокуратурою – з іншого.
Крім того, автори статті спробують дослідити історію розвитку такого інституту як «угода про визнання вини» та процедури спрощеного розгляду кримінальних справ в інших країнах світу, в тому числі в США, в державах Європи, зокрема в Німеччині, Італії, Іспанії, державах Бенілюксу, в Польщі, Чехії, Словаччині та Росії.
5. Виклад основного матеріалу дослідження
Такий інститут, як «угода про визнання вини» є розвиненим у державах класичного обвинувального кримінального процесу, особливо в Англії та США, де 70-90% усіх кримінальних справ вирішується у спрощеному порядку, шляхом укладання угоди про визнання вини між сторонами обвинувачення і захисту. Таке вирішення справи розглядається як важлива умова збереження ефективного функціонування судової системи цих держав, бо дозволяє не проводити повний розгляд справи, що відповідно зменшує навантаження на суди та суддів.
Так, за даними С. Вельяновського в США по 90 % кримінальних справ обвинувачувані визнавали себе винуватими. Приблизно 50 % визнань – це результат домовленості між обвинувачуваним і прокурором [1, 73].
За даними Л. Фридмена, в деяких регіонах США до 90 % обвинувачуваних ідуть на«угоду про визнання вини» [9, c.140]. За даними В. Махова й М. Пєшкова, більше 90 % кримінальних справ у США не проходять через процедуру судового розгляду. В одних випадках, визнання вини тягне спрощену процедуру в суді, а в інших, коли органи досудового розслідування без визнання обвинувачуваним вини не в змозі забезпечити збір доказів, що викривають обвинувачуваного, укладається так звана «угода про визнання вини» [2, 17].
Разом з тим, Д.В. Філін у своїх працях зазначає, що американські вчені «угоду про визнання провини» пов’язують не з неможливістю встановлення обставин кримінальної справи, а, насамперед, з бажанням обвинуваченого й прокурора уникнути непередбачуваності колегії присяжних, особливо по тим справам, результат яких визначається талантом і професійними навичками адвоката й прокурора. Ця проблема здобуває свою актуальність і для країн СНД, де проводиться судово-правова реформа, одним із завдань якої є повернення до такої форми відправлення правосуддя, як суду присяжних [8,1057].
Угоди про визнання вини були відомі в Америці ще на початку 19 століття. Практика угод про визнання вини мала розвиток в США не тільки для того, щоб уникнути громіздкої форми судочинства. На початку століття суд присяжних міг виносити вироки по п»яти кримінальним справам за один день. Однак після 60-х років мала місце так звана «революція кримінальної процедури», коли права захисту були розширені, а тому кримінальні процеси стали довгими та важкими. В такому випадку для встановлення істини не має достатнього часу, головне, щоб встигнути вирішити суспільний конфлікт.
Крім США, процедури спрощеного розгляду кримінальних справ набувають все більшого розвитку в державах Європи, зокрема в Німеччині, Італії, Іспанії, державах Бенілюксу, в Польщі, Чехії, Словаччині та Росії.
На європейському континенті головною причиною порушення прав обвинуваченого на негайний судовий розгляд є складне, педантичне, письмове оформлення матеріалів справи в досудовому етапі кримінального процесу. Тому існує ряд скорочених процедур, націлених на ліквідацію попереднього слідства в справах дрібних правопорушень або в тих випадках, коли підозрюваний затриманий на місці злочину.
На законодавчому рівні в Росії введена спрощена форма судового слідства у випадку, коли всі підсудні визнають себе повністю винуватими і зроблені ними визнання не оскаржуються і при цьому у судді немає сумнівів у винності підсудних. Тоді можна негайно перейти до дебатів сторін. Але це не є "визнанням провини" в сенсі американської практики, тому що присяжним засідателям доводиться виносить вердикт.
Як в своїй статті говорить професор права Стівен Тейман, це схоже з тим, що застосовується в європейських країнах. Так, неформальні німецькі угоди насправді є угодами про спрощення судового слідства в обмін на закриття справи за окремими складами злочину або зниження межі покарання. Такі неформальні переговори мають місце приблизно в 30-40% справ і в половині всіх справ по економічних злочинах. У цих переговорах обвинувачений погоджується або відмовляється від клопотань досліджувати певні докази, або свідчить про визнання вини і таким чином сприяє значному скороченню обсягу слідства. На досудовому етапі процесу переговори ведуться між захисником і прокурором на предмет обмеження обсягу обвинувального висновку [5,35].
Як показала міжнародна практика, найбільш вдала процедура, це та, яка дозволить застосовувати подібне спрощення у всіх справах, що тягнуть позбавлення волі на термін не більше п'яти років. Такий скорочений порядок судового слідства є більш змагальним, ніж процедура суду присяжних, що діє, тому що в нім досліджуватимуться лише докази, представлені сторонами.
Інститут «угоди про визнання провини» застосовується в США вже понад 150 років. У сучасному законодавстві угода про визнання вини набула закріплення в правилі 11 (п. Е) Федеральних правил кримінального процесу в окружних судах США (1997 р.). Угода про визнання провини (plea barqainind) – це письмова угода обвинуваченого і захисника, з одного боку, та обвинувачення, з другого боку, у якій сторони домовляються про конкретне розв'язання кримінальної справи.
Нерідко суть такої угоди зводиться до того, що обвинувачений визнає себе винуватим у менш тяжкому злочині, ніж фактично вчинив, а в обмін на це особа, що підтримує обвинувачення, вимагає призначення більш м'якого покарання, ніж те, яке могло б бути за принципового підходу до розслідування та судового розгляду справи.
Визнання обвинуваченим своєї вини в згаданому випадку за законодавством США, як правило, тягне за собою спрощення процедури подальшого судочинства: попереднє слухання не є обов’язковою стадією; укладаючи угоду, обвинувачуваний тим самим відмовляється від права на суд присяжних; угода усуває суперечки сторін з питання про винуватість обвинуваченого; дослідження доказів в суді практично не проводиться; розгляд закінчується винесенням обвинувального вироку, якщо від угоди обвинувачений не відмовився і не виникли інші вагомі обставини. Отже, така угода попросту заміняє вердикт присяжних про винуватість, а також усуває принцип змагальності сторін і пов’язаний з цим ризик непередбачуваності процесу.
Можливість укладення угоди про визнання вини розповсюджується на весь час кримінального переслідування. Обвинувачений часто відмовляється від попереднього розслідування, що тягне за собою пом»якшення покарання або скорочення обсягу обвинувального висновку.
Однак, самим вигідним для американського судочинства є відмова від проведення судового слідства в суді присяжних, яке може тягнутися і декілька днів, і декілька тижнів, і місяців. Коли обвинуваченому погрожує смертна кара, існує особливий порядок відбору присяжних, який інколи більш довгий, ніж дослідження доказів і постановлення вироку.
Термін «угода про визнання вини» можна визначити як процес, під час якого обвинувачений (підсудний) і обвинувач за кримінальною справою розробляють однакове рішення по справі. Це рішення підлягає затвердженню судом. Разом з тим, суд не приймає участі в перемовинах, які ведуть до такої згоди, а в США суду взагалі забороняється така участь. Угоди про визнання вини особливо вигідні обвинувачам у справах, пов»язаних з організованою злочинністю, оскільки така угода може призвести до участі обвинувачених в розслідуванні і покаранні членів злочинної організації.
Міжнародні наглядачі та експерти приходять до єдиної думки про те, що більшість вироків по категорії філонії (тяжких злочинів) у США є результатом визнання вини, отриманого як кінцевий результат перемовин або торгу між обвинуваченим та захистом.
В даному випадку визнання вини є засобом, за допомогою якого обвинувачений може визнати вину і показати бажання взяти на себе відповідальність за свою поведінку.
Обов»язок доказування вини в кримінальному судочинстві лежить на державному обвинувачеві, який повинен довести кожний елемент порушення законів. Обвинувачений ніколи не несе необхідності доводити свою невинуватість. Обвинувачений є невинуватим на стадії кримінального розслідування і за законом не є винуватим до визнання його винуватим за рішенням суду, визнання вини відповідно до заяви про визнання вини або відмови оскаржувати обвинувачення відповідно до заяви nolo contendere – заява підсудного про те, що він не бажає оспорювати пред»явлене обвинувачення. Таким чином, сила державного обвинувачення базується не на тому, чи дійсно обвинувачений вчинив правопорушення, а на свідченнях, які є у держави, на підставі яких можна довести, що обвинувачений скоїв цей злочин.
В даному випадку під час застосування угоди про визнання вини для держави є ризик в тому, що може бути виправдувальний вирок.
Для обвинуваченого суд може закінчитися з врахуванням декількох обвинувачень, пов»язаних з одним і тим же правопорушенням; підчас слухання справи можуть з»явитися докази, які обтяжують вину, що буде впливати на тяжкість вироку. Як правило, в статтях кримінального кодексу передбачений широкий діапазон покарань: від штрафу до строку покарання.
Ведення судочинства в США також пов»язано із значними витратами, як державних, так і приватних осіб. Встановлені бюджети, передбачені для роботи обвинувачів і державних захисників несуть на собі тяжкий груз, коли справа готується до судового розгляду. Таким чином, як обвинувачення, так і захист зацікавлені в угодах про визнання вини.
Протягом багатьох років в США не існувало єдиної і офіційної системи переговорів щодо угоди про визнання вини. Система переговорів по укладенню угод була визнана офіційною при затвердженні в 1974 році поправки до Правил 11 Федеральних норм права, які регулюють процедури кримінального судочинства.
Угода про визнання вини включає положення, за якими обвинувачений отримує поступки на заміну від своїх прав обвинуваченого, враховуючи і гарантоване конституцією право на судовий розгляд. Ті поступки, які отримують обвинувачені на заміну, можуть включати дозвіл на визнання вини в менш тяжкому злочині з тих правопорушень, в яких обвинувачується особа; дозвіл на визнання вини тільки за одним із декількох пунктів обвинувачення або отримання від імені держави рекомендацій суду про застосування менш тяжкого покарання під час винесення вироку.
На додаток до економії коштів є ще ряд причин, які обгрунтовують існування угоди про визнання вини:
1. угода про визнання вини дозволяє швидко вирішувати кримінальні справи;
2. приводять до більш повної справедливості, оскільки жорсткі рамки обмежують можливості суддів під час постановлення вироку, які інколи не враховують специфічні обставини, в яких опинився обвинувачений.
3. дозволяє уникнути необхідної бездіяльності, в якій знаходяться під час попереднього ув»язнення обвинувачені, яким відмолено у звільненні до судового засідання;
4. скорочує термін між пред»явленням обвинувачення і вирішенням справи;
5. дозволяють державі карати високопоставлених злочинців в тих випадках, коли таке покарання не було б можливим без відповідної інформації чи показів, отриманих від обвинуваченого, який погодився на співробітництво з обвинуваченням.
Переговори про визнання вини відбуваються між державою, яку представляє прокурор та обвинуваченим, якого представляє адвокат. Встановленої чинним законодавством структури переговорів не існує. Переговори можуть відбуватися як по телефону, такі безпосередньо один з одним. Як правило, обвинувачений не бере участі у таких переговорах. Разом з тим, адвокат зобов»язаний все досконально доводити до відома обвинуваченого, нічого не приховувати.
Для того, щоб визначитися із позицією прокурора, захисник повинен розглянути всі докази. Відповідно до існуючого порядку, протягом місяця після того, як пред»явлено обвинувачення, захист отримує від обвинувачення копію всіх висновків, заяв свідків, судових експертиз та інших доказів, які будуть використані проти обвинуваченого. Захист проводить особисте розслідування за фактами обвинувачення, найнявши свого особистого експерта для проведення судових експертиз, а також приватного слідчого для допиту свідків.
В основі переговорів про визнання вини лежить зменшення тяжкості вироку. Таким чином, обіцянка допомоги обвинуваченому не є свідоцтвом примусу, хоча така обіцянка може викликати підозру. Визнаючи, що представники держави не можуть добиватися визнання вини шляхом нанесення або погрози нанести фізичну шкоду, або шляхом морального примусу, Верховний Суд сполучених штатів постановив, що оцінка обвинуваченим можливого покарання не є примусом. ( Бредлі проти США, Звіти США 397 (1970 р.), 742 по 757.).
Існує два типи угод про визнання вини: зняття обвинувачення та скорочення строку вироку.
Головною ціллю адвоката є або зменшення тяжкості вироку, або засудження тільки за деякими із пред»явлених обвинувачень. В решті решт обвинувачений, проти якого висуваються обвинувачення за декількома обвинуваченнями одночасно, може погодитись визнати свою вину за одним або декількома обвинуваченнями в обмін на зняття інших обвинувачень. Не може укладатися ніяких угод про те, який вирок конкретно може бути постановлений суддею.
Інша форма перемовин може включати в себе угоду про заміну обвинувачення на менш тяжке. Наприклад, обвинувачення у крадіжці в великих розмірах. Якщо у поліції не буде вистачати достатніх фактів, то прокурор може піти на угоду за обвинуваченням у спробі скоїти крадіжку.
Крім того, обвинуваченому інколи може інкремінуватися декілька злочинів за різними кримінальними справами. В такому випадку злочини об»єднуються в одну консолідовану кримінальну справу. В такому випадку обвинуваченому може бути дозволено визнати себе винуватим за декількома із пред»явленими обвинуваченнями, як правило, за самими тяжкими, а інші знімаються.
Обвинувачений може також заявити, що він не бажає оскаржувати пред’явлене йому обвинувачення. Хоча заява про відмову оскаржувати пред’явлене обвинувачення само по собі не вважається угодою про визнання вини, така заява може бути частиною угоди. Обвинувачений не визнає свою вину, але наслідки такої заяви будуть такими ж, як і при заяві про визнання вини. Обвинувачений просто відмовляється від захисту в суді і дозволяє засудити себе. Така заява може допомогти обвинуваченому у збереженні репутації. Наприклад, обвинувачений може повідомити сім»ю про те, що невинуватий, разом з тим адвокат повідомив його, якщо справа дійде до суду, то він буде звільнений. Саме тому така угода є найкращою для обвинуваченого.
В США широко розповсюджений так званий індикативний вирок. В деяких випадках прокурор та захист не можуть дійти згоди про склад злочину та міру покарання. Наприклад, прокурор вважає, що обвинувачений повинен бути засуджений до двох років позбавлення волі, а адвокат вважає, що до шести місяців. Після обговорення цього питання з обома сторонами суддя в попередньому порядку повідомляє, що в випадку визнання вини обвинувачений буде засуджений до одного року позбавлення волі.
Таким чином, обвинувачені вибирають між трьома варіантами поведінки. По-перше, обвинувачений може визнати вину за первинним обвинуваченням. По-друге, обвинувачений може зробити спробу визнати вину за правопорушення менше, ніж те порушення, яке було ним вчинене. В цьому випадку постановлений вирок менший ніж той, який мав бути постановлений судом. В-третіх, обвинувачений може використати право на суд і відмовитися визнавати себе винуватим за будь-яким з обвинувачень.
В більшості випадків федеральні прокурори вимагають складання письмової угоди про визнання вини. У кожної прокурорської контори має місце стандартна форма для складання такої угоди. Враховуючи великий спектр різних обставин і злочинів, якими займається федеральна прокуратура, модифікації стандартної форми можуть бути різними.
Суд не є стороною в таких перемовинах і йому заборонено законом як приймати участь у розробці угоди про визнання вини, так і примушувати будь-яку сторону укладати таку угоду. Така заборона дозволяє не допускати неправомірного впливу, який суд може здійснити на будь-яку із сторін.
Якщо прокурор і адвокат захисту не дійшли до згоди, юрисдикції деяких штатів дозволяють, щоб обвинувачений запропонував зробити заяву про визнання вини навіть при наявності заперечень прокурора. Обом сторонам буде надана можливість предстати перед суддею і з»ясувати причини різних поглядів на ситуацію. Суддя може прийняти або відмовитися прийняти пропозицію підсудного про визнання вини. Можливість відкликати таку заяву доступна не у всіх юрисдикціях, а обвинувачений може стикнутися з необхідністю зробити обов’язкове визнання вини.
Однак, якщо складання обвинувального висновку закінчено, сторони надають цю угоду до суду. У США є Федеральні правила по веденню кримінального судочинства, якими керується суд під час вирішення питання чи можна прийняти до уваги таку угоду. Ці правила вимагають, щоб визнання вини робилось добровільно із з врахуванням повної інформованості обвинуваченого.
Що ж стосується виконання обіцянок, які зробили адвокати сторони або прокурор, то підхід Асоціації Американських адвокатів складається в наступному: «обіцянка є обіцянкою». Прийняті Американською Асоціацією стандарти говорять про те, що «прокурор не повинен ухилятися від виконання угоди про визнання вини, якщо тільки обвинувачений не ухиляється від виконання цієї угоди або не мають місце інші обставини, які виправдовують його дії [5,37].
Після того, як угода про визнання вини зроблена, сторони надають її для огляду до суду. Після чого, тільки суд вирішує чи необхідно визнати таку угоду про визнання вини. В США мають місце правила по веденню федерального судочинства, якими керується суд під час вирішення питання. Ці правила вимагають, щоб визнання вини було зроблено добровільно, на підставі інформованості, при пам»яті. Необхідно звернути увагу на ту обставину, що у обвинуваченого є право, встановлене п’ятою та шостою поправкою – не свідчити проти себе; мати право на судовий розгляд, в ході якого держава повинна довести вину обвинуваченого до ступеня, який не залишає сумнівів.
Під час вирішення справи, суд повинен задати ряд питань, які називаються «співбесідою з приводу заяви про визнання вини». Ця співбесіда відбувається у відкритому судовому засіданні суду при всіх сторонах. Коли обвинувачений визнає себе винуватим, суд повинен поінформувати всіх присутніх про всі обіцянки, які були дані обвинуваченому. Суд повинен пересвідчитися, що обвинуваченому не давались будь-які незаконні та неправомірні обіцянки.
Суд може також поінформувати обвинуваченого, що у випадку, якщо вирок буде більш суворим, ніж рекомендований, він має можливість відкликати заяву про визнання вини. Така можливість відкликання вини має місце тільки в тому випадку, якщо в угоді про визнання вини зазначено, що пропозиція визнати вину ставиться в залежність від прийняття рекомендацій щодо вироку. У більшості випадках визнання вини не може бути відкликано. Однак судді вважають за необхідне не призначати більш суворі вироки ніж ті, що були узгоджені, оскільки така практика може підірвати систему угод про визнання вини.
Угода про визнання вини може мати згоду прокурора на відстрочку винесення вироку або на відстрочку судового рішення. Наприклад, в деяких штатах, за виключенням деяких, спеціально перерахованих видів злочинів, обвинувачений, що не був раніше засуджений, за погодженням самого обвинуваченого та прокурора, може попросити розглядати його як особу, яка вперше порушила закон. В такому випадку суд може прийняти визнання вини обвинуваченого, але відстрочити судовий розгляд від одного до п’яти років. Після успішного закінчення обвинуваченим іспитового строку обвинувачення можуть бути зняті, а особа буде вважати такою, що не мала судимості.
Як правило, існують побічні сторони засудження: втрата права на вибори; право носіння вогнепальної зброї; право вести справи з державою. Заява про визнання вини може привести до депортації. Тому перед тим, як визнати свою вину особа повинна положити на чашу терезів всі «за» і «проти» і тільки після цього приймати виважене рішення.
Незважаючи на те, що деякі учасники системи кримінального переслідування США з філософської чи практичної точки зору заперечують проти так званого «бартерного» обміну в кримінальному судочинстві, однак більшість учасників цієї системи вважають, що угода про визнання вини є необхідною і приємлимою.
Висувалися такі твердження, що в США прокурори спеціально перевищують тяжкість пред’явлених обвинувачень для того, щоб мати широкі можливості для переговорів під час пред’явлення обвинувачення.
Звичайно, на практиці застосування угод про визнання вини не може бути без критики.
Як видно американська модель «угоди про визнання вини» має як позитивні, так і негативні сторони. Супротивники «угоди про визнання вини», заперечуючи можливість включення такого правового інституту в нове кримінально – процесуальне законодавство Росії й України затверджують, що «угода про визнання вини» суперечить принципам кримінального процесу наших країн, зокрема, принципу об’єктивної істини.
Багато науковців вважає, що такого типу угода не виключає, а, навпаки, збільшує ризик судової помилки [7, 347].
Опоненти говорять про те, що система угод про визнання вини підштовхує обвинувачів до незаконних способів діяти і різними зловживанням. Наприклад, сподівання на укладення угоди про визнання вини може викликати бажання прокурора перебільшити з самого початку вину обвинувачено. Крім того, критики говорять про такі негативні моменти угод про визнання вини:
1. Держава користується великою владою над обвинуваченим, а погроза посилення кримінальних санкцій після суду заставляє обвинувачених відмовлятися від своїх конституційних прав.
2. Адвокат може мати стимули наполягати на визнанні вини, навіть якщо така угода буде суперечити інтересам його клієнта.
3. Неправильно з моральної точки зору заставляти одних обвинувачених давати покази на інших взамін на більш менше покарання.
Разом з тим, на думку В.Д. Філіна угода про визнання вини, яка діє в США, за жодних умов не може бути запозичена до нашого законодавства, адже вона суперечить принципу об’єктивної істини та презумпції невинуватості. Він неприйнятний для нашої правової системи і не може бути запропонований для втілення в кримінально-процесуальному праві України [8, 1056].
Інша справа – розумний компроміс, досягнення якого, не підриваючи принципів об'єктивної істини, презумпції невинуватості, справедливості, законності та інших чинних засад кримінального судочинства, може сприяти усуненню негативних наслідків злочину [9,140].
Лише на цій основі, на основі встановленої об’єктивної істини та правильної юридичної оцінки скоєного злочину, коли вина особи у скоєнні злочину доведена, здійснюється компроміс щодо конкретного вирішення справи з урахуванням тяжкості злочину, особи обвинуваченого та пом’якшуючих відповідальність обставин. Такий компроміс здійснюється не відносно питань об’єктивної істини, а щодо інших обставин, які є умовами розв’язання справи без кримінального покаранні обвинуваченого. Тобто такий компроміс слушно передбачає можливість альтернативного висновку щодо питань: чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинений ним злочин; чи є обставини, за наявності яких обвинувачений може бути звільненим від кримінальної відповідальності; чи підлягає підсудний звільненню від покарання?
6. Висновки та пропозиції
Таким чином, судово-правова реформа, яка має безпосереднє відношення до кримінального судочинства, вимагає як від законодавця, так й від науки нових рішень, які допоможуть вирішити питання з подолання високого рівня злочинності та, водночас, забезпечать ефективне застосування кримінального покарання тільки до осіб, які є соціально небезпечними, та потребують застосування засобів ресоціалізації.
Можливо, якщо досконало вивчити наведені вище питання, то особи, які скоїли нетяжкий злочин, в майбутньому зможуть мати можливість визнати себе винуватими, та, ухилившись законним шляхом від судового розгляду, отримати менш тяжке покарання, чим те, яке передбачено верхньою межею санкції відповідної статті КК України. Така можливість передбачається інститутом «угоди про визнання вини», який забезпечує значну процесуальну економію часу та державних коштів, не порушуючи прав і законних інтересів обвинуваченого.
З огляду на зазначене, пропонуємо:
1. Доопрацювати та внести на розгляд Верховної Ради України проект Кримінально-процесуального кодексу України та включити в нього положення, які стосуються спрощеного порядку розгляду судами кримінальних справ або положень, які регламентують укладення «угоди про визнання вини».
2. Провести круглий стіл за участю суддів, працівників прокуратури, народних депутатів України, політиків, науковців, громадських діячів щодо визначення необхідності внесення змін до кримінального процесуального законодавства України щодо спрощеного порядку розгляду судами кримінальних справ з метою забезпечення значної процесуальної економії часу та державних коштів.
Література:
1. Вельяновский С. Экономические аспекты уголовной юстиции / Вельяновский С. //СССР – Англия. Юстиция и сравнительное правоведение. – М. : Изд-во ИГиП АН СССР, 1986. – 168 с.
2. Махов В. Сделка о признании вины /В. Махов, М. Пешков // Российская юстиция. –1998. – № 7.- с.17-19.
3. Проект Кримінального процесуального кодексу України [Електронний ресурс ] режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/discuss
4. Пушкар Павло Валентинович. Угода про визнання вини у сучасному кримінальному процесі: порівняльно- правове дослідження : дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Академія адвокатури України. - К., 2005,- 225 с.
5. Стивен Тейман. Сделки о признании вины или сокращение формы судопроизводства: по какому пути пойдет Россия? /Российская юстиция.-№11.-1998.- С.35-37.
6. Тертишник В. Компроміс у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 107-112;
7. Тертышник В. М. Уголовный процес. – Харьков: Арсис, 1999. -528 с.
8. Філін Д. В. «Угода про визнання вини» та можливості її застосування у кримінальному судочинстві України / Д. В. Філін // Форум права. – 2011. – № 1. – С. 1052–1058 [Електронний ресурс] режим доступу: http//www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11 fdvkcu.pdf.
9. Фридмен Л. Введение в американское право / Фридмен Л. – М. : Прогресс, 1993. –314 с.